На жаль, змушена зізнатися, що інфопандемію я відчула і на собі. А наслідки могли бути доволі складними не лише для мене, а і для моєї дитини. Погодьтеся, що жодна дитина ще не відчула себе у безпеці поруч з мамою чи татом, які сидять в соціальних мережах і “блідніють” від прочитаного чи почутого. А найгірше те, що наші діти все чують, бачать і несвідомо абсорбують наш стан як губки.
Ми не можемо тільки наповнюватися цією інформацією… і коли вже хочеться сказати “горшечок, не вари”, ми починаємо все виплескувати назовні: обговорюємо зі своєю карантинною командою – з тими, з ким разом знаходимось у самоізоляції, чи дзвонимо друзям, щоб отримати порцію “підтверджень” чи “спростувань”.
А діти? А їхній психологічний стан?
Мені на допомогу прийшла Марина Фоменко, медичний психолог. (Тренерка Тренінгового центру СУТО – примітка ред..) Одна її фраза повернула мене у реальність, бо на той час я вже була “інфікованоюінфопандемією”. Вона спокійно сказала: “Треба заземлитися”.
Про що це було для мене? Про те, що треба повернутися у життя, прийняти умови змін, і тверезо оцінити всі “за” і “проти”. А головне, уповільнитися.
Як?
Мені 38, і це не зупиняє мене – я можу увімкнути голосно музику та танцювати вдома так, як я це можу. Фізична активність добряче чистить мозок та лікує від нападів паніки.
Коли ви заспокоїлися, прислухалися до себе, зробіть наступний крок – дозвольте собі бути творчими, дозвольте собі створювати. Не вимагайте від себе шедеврів, залиште шедеври митцям, а собі – себе! Генеруйте нові ідеї і не думайте про те, що щось не вийде. Дозвольте собі експериментувати. Дайте собі волю. Все, що зараз відбувається з нами – нове. Ще ніхто не написав правила, бо з нами це – вперше… То давайте напишемо їх для себе!
Ну що ж, здається таким чином ми можемо повернутися до життя та бути у моменті “тут і зараз”, приймаючи умови, що диктує нам сьогодення.
А діти? І тут мене пройняло — дітям також необхідно “заземлитися”
Як? Знайшла для вас декілька варіантів.
“Ти де”-вправа
Разом із дітьми знайдіть відповіді на запитання про вашу найближчу географію.
- Як правильно називається назва регіону/області/району, в якому ви живете. А як називалася раніше?
- Хто корінні жителі регіону?
- А щодо рідної мови? А взагалі, що означає це – “рідна мова”?
- Чи є якісь особливі святі/важливі/знамениті місця поблизу вас? Які? Чим вони славетні?
- А річки? Озера? Що є поблизу вашої оселі? Яке є природне джерело води? Воно над чи під землею?
- А Гори? Де вони? Як називаються? Завжди так називалися?
- Які рослини ростуть у вашому районі? Дворі? А вони їстівні?
Як тільки цю інформацію зібрано (швидше за все на теренах інтернету), попросіть дитину намалювати чи якось по іншому створити зображення чи інфографіку. І що важливо, повісьте цей витвір/малюнок у такому місці, де ви можете його це бачити щодня!
Читайте разом під час сніданку, робіть невеличкі спонтанні вікторини, грайте в меморі-гру тощо. Це буде перше “заземлення” для ваших дітей, і, чесно кажучи, і для вас!
“Що поруч”-вправа
Якщо ви стовідсотково дотримуєтеся/дотримувалися карантинних обмежень, то швидше за все у вас є невеликий вибір щодо контакту з навколишнім середовищем. Але він вкрай потрібен. Як саме ви будете “подорожувати”, залежить від ваших умов. У моєму випадку – це балкон, а хтось може дозволити собі вийти на вулицю, бо має власний двір, і на жаль є ті, хто зараз спостерігають за світом крізь вікно. У будь-якому разі ми будемо “подорожувати” з дітьми.
Подивіться навколо і посортуйте разом з дітьми побудоване/створене і природне середовище. Що було створено природою, а що людиною. Можете полічити ці об’єкти та порівняти.
- Як виглядають будинки поруч?
- Чи є газони? А що треба зробити, щоб газони залишалися зеленими?
- Чи є дерева? Зробіть припущення стосовно того, скільки років цим деревам.
- Поговоріть про сусідів. Хто ті люди, що живуть поруч? Чи знаєте ви їхні імена? А чи важливо знати свої сусідів? Чому так? Чому ні?
“Я — є”-вправа
Цю вправу можна розподілити на декілька етапів.
Тож етап перший – “народження”
Будьте емоційно відвертими, але не оминайте деталі: у який час доби це було? Чи була погода спекотною, холодною, теплою, дощовою?
Хто ще там був? Яким було ваше вбрання? Ви слухали музику? З вами був лікар? Що ви їли? Якщо у вас є “свідки” того часу, було б добре поділитися різним баченням чи деталями.
Етап другий – “родинна історія”
Тут вже обирати вам, бо це може бути дооовга історія. Можна розповісти про попередні покоління, про які ви пам’ятаєте, а ще краще: маєте фотографії в архіві.
А можна розповісти про себе: де ви народилися; як опинилися саме в цій місцевості; яка була ваша перша професія; чому ви працювали там; чим займалися ваші батьки; як ви гралися, коли були маленькими; чи щось всесвітньо/місцево важливе відбувалося під час вашого дитинства і як ви з цим поралися.
Після всіх розповідей і історій про минуле, поміркуйте про теперішнє. Зробіть перелік членів сім’ї та створіть щось на кшталт анкети. Дайте дітям змогу дізнатися про свою родину більше.
Питання можуть бути різноманітними: від улюблених пісень до кількості мов, якими володіють члени сім’ї. А чому б не заповнити графу талантів своєї родини? До прикладу, моя мама прекрасно готує, а я володію п’ятьма мовами.
І не забудьте зазирнути у майбутнє – дайте дітям завдання опитати членів родини про їхні мрії та написати свої. Ви і самі дізнаєтесь багато цікавого.
Ну що ж, з поверненням! Сподіваюсь, що ці ідеї стануть вам у нагоді! Бережіть себе і своїх дітей!
На всі ці ідеї мене надихнула Angela Aguilar – a writer, birth worker, andhealing practitioner. За що я неймовірно вдячна.
У публікації використані фотоматеріали з мережі Інтернет, які є у вільному доступі.