Анастасія Сєркова, практичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

 

Всі ми є учасниками освітнього процесу. І педагоги. І здобувачі освіти. І їхні батьки. Працюючи в школі, важливо розуміти, що взаємодія з дітьми  – це не “гра в одні ворота”. Якщо ми будемо вважати, що роль педагога тільки надавати, а роль учня – тільки брати, будь то: хоч знання, хоч уміння, хоч навички, то дуже скоро нас спіткають деякі “сюрпризи”.
Що старшими будуть ставати учні, то більше буде таких “сюрпризів”. Як результат – явний чи прихований саботаж дітей і наші власні вигорання і сумніви. Бо якщо замість взаємодії та співпраці ‒ війна на виживання, то це точно школа, а не полігон військових дій?

А тепер трошки про нас. Про вчителів. Про дорослих людей

Пригадайте, чи є у вашому житті такі родичі, чи близькі друзі, чи сусіди, які дуже переймаються щодо вас? Щодо вашого особистого життя, здоров’я, стилю одягу, раціону харчування, взагалі щодо вашого здорового глузду? Дають поради з власного ідеально-неперевершеного досвіду. Так переймаються, що іноді думаєш: було б краще, якби вони взагалі про тебе забули. Які емоції, яка реакція виникає у вас у ці миті? Спробуйте поспостерігати. Зазвичай, це – протест, роздратування, злість. Чому ми відчуваємо такі емоції до людини, яка, здається, хоче нашого вселенського щастя та успіху?

Відповіді очевидні:
√ тому що, як правило, ми цієї поради не просили
√ наша позиція: “Я ‒ доросла людина. Я сама/сам вирішу, що мені робити”
Хіба не так?

Ось тут-то і найцікавіше

Наші учні, особливо по досягненню ними підліткового віку, також вважають себе дорослими людьми. Отакої! У них є власна думка, певні життєві принципи та досвід. Що ж говорити про старших підлітків, юнаків та дівчат, яким по 15‒17 років? Деякі з них вже мають певний сексуальний досвід, навички заробляння грошей, та ще й, на додачу, власні канали на YouTube. А ми взаємодіємо з такими людьми за принципом “ходити до їдальні за ручку парами  та на уроках мовчки слухати”.

Так не тільки в школі. Так і в родині. Проблеми у спілкуванні батьків і дітей починаються тоді, коли дитина росте, а принципи комунікації з дитиною не змінюються: “тому, що я так сказала”, “тому, що не можна”, “ти ще нічого не розумієш”, “роби, як тобі сказали, і не сперечайся”… ну і, звичайно, “старших треба поважати”. Звісно ж треба, ніхто і не проти. Але і дитина також заслуговує на повагу та розуміння.

Як в родині, так і в школі, важливо розуміти, що відбувається з дитиною у різні вікові періоди, бути з нею та реагувати відповідно. Важливо будувати співпрацю з дитиною не з позиції НАД-НЕЮ, а за принципом взаємодії З-НЕЮ.

Там, де на вимогу маленька дитина виконає, підліток поставить логічні запитання: “А чому я маю це робити? Навіщо це мені потрібно?”. Тут вже використовуємо свою педагогічну майстерність та аргументуємо, чому це важливо і які наслідки будуть.

І ще раз про “гру в одні ворота”. Постійно надавати інформацію, вчити, виховувати, супроводжувати, допомагати, піклуватись, перейматись… Погодьтесь, це дуже важко і виснажливо. Іноді не варто намагатись охопити все одразу та боятися впасти з позиції великого сенсея. Ми не можемо знати всього. Це і не потрібно. Не соромно визнати, що чогось ми і не знаємо. Не соромно повчитись дечому і у наших учнів. Світ постійно змінюється і хто про це знає краще, як не вони? Коли ми визнаємо, що чогось не знаємо та прагнемо до цих знань – ми також розвиваємось особисто та професійно. У процесі взаємодії зі своїми вихованцями. Разом з ними. При такій взаємодії перемагають обидві сторони, як вчитель, так і його учні. Ми вчимо дітей, вони вчать нас. Ми вчимось у дітей, вони вчаться у нас.

Чого ж можна навчитись у наших учнів?

Ось декілька моментів, де вони значно ефективніші та успішніші за нас:

Адаптивність.
Наші учні, в більшості, легше ставляться до нових знайомств,  пробують себе в різних ролях, проектах, займаються різними, іноді кардинально різними, видами діяльності. На канікулах знаходять собі підзаробіток, отримують змогу заробити власні кошти і допомогти родині. Коли спілкуєшся з  дітьми, іноді приходять думки, а чи змогли б ми, дорослі, так легко адаптуватись до оточуючого середовища, якби опинились у такій ситуації, в якій знаходяться наші учні? Ще те питаннячко.

Відсутність рамок та меж у реалізації.
Дитина відкрита світу, рамки та обмеження вона отримує від суспільства з віком і досвідом. Також з бонусом із певних соціальних страхів та комплексів. А поки ще таких жахіть не має – молода людина здатна на неабияку креативність, творчість та енергію.

Розуміння сучасних технологій.
Учень «сидить» у телефоні? Не обов’язково він грається. Поцікавтеся у нього щодо різних мобільних додатків. Це ж можливості для творчості: для опанування графічного дизайну, створення коміксів та малюнків, навичок фото- та відео- монтажу, створення електронної музики тощо.

Чому б і собі не повчитись такому? Тим паче, що поряд з нами цілий клас крутих спеціалістів.

Дорослішання – складний, але дуже цікавий період.

Давайте проживемо його із користю і задоволенням разом з нашими учнями!

Поділитися цим записом

Сєркова Анастасія

практичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працює у КЗ "Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Козацький ліцей" Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя
Сєркова Анастасія

Latest posts by Сєркова Анастасія (see all)

II Tesol Conference, 1 листопада, ЛьвівДЕТАЛІ