або “Обережно, лонгрід про Різдво, ялинку, кутю, колядки та календар”
Якось молодий рабин прийшов до старого досвідченого ребе і спитав: “Шановний, скажіть мені, чи є така давня традиція – підводитися з місць, коли співають Шма Ісроейл?” – “Нема”. “А скажіть”, – не вгавав молодий колега, – “Чи є така традиція – сидіти, коли співають Шма Ісроейл”? – “Нема”. “Що ж мені робити”, – побивався далі недосвідчений ребе, – “У нашій синагозі посітйно сперечаються, сидіти чи стояти, коли співають Шма….”
“О!” – пожвавися старший, – “А от така традиція якраз є!”
***
Ялинка чи дідух? Пшениця чи рис? Нарешті, 25-го чи 7-го? До нового року чи після? Православне чи католицьке?
“У нашій синагозі” теж не бракує суперечок, чи не так? Ні, навіть не сподівайтеся, я не дам “відповідей в останній інстанції” на жодне з цих запитань-провокацій (хіба скажу, що сам думаю). Але нумо, поглянемо на Різдво Христове, зокрема, на дату та деякі традиції його святкування, час від часу змінюючи оптику, ніби в калейдоскоп. Ану як щось цікаве побачимо. Ну чи вже знайома картинка стане ледь чіткішою та об’ємнішою.
***
Ранні віки. Богоявлення
У перші століття історії Церкви Різдво збігалося з Богоявленням і святкувалося 6 січня. Грецьке слово “Епіфанія” означало “Богоявлення” у сенсі не лише оприявнення божественної природи Ісуса Христа при його хрещенні, а і його фізичну появу на Землі в людському тілі, тобто його народження. Цікаво, що тлумачення свята дещо відрізняло західну і східну традиції ще за за багато століть до появи, власне, католицизму і православ’я. Східна Церква святкувала Богоявлення як свято, у якому поєднувалися Різдво і Хрещення в Йордані. А західна церква відносила до Богоявлення ще і чудо в Кані, і намноження хлібів, і часом навіть воскресіння Лазаря…
Врешті стало очевидно, що всього цього забагато для одного дня, тому і вирішили Різдво святкувати окремо. І гуртом, на третьому вселенському соборі в Ефесі аж у V столітті, домовилися святкувати його 25-го грудня.
***
25 грудня, 6 січня
Знайомі дати, правда? Але якісь “не такі”, шосте замість сьомого чомусь, і акценти дивні. І жодного слова про юліанський чи григоріанський календарі. Чому ж?
Тому що григоріанський календар з’явиться через тисячу років з гаком і про нього ми ще поговоримо. Єдине, від чого я хотів би тут усіх застерегти, то це від тверджень, на кшталт, “від часів Хрещення Русі ми святкували Різдво за православною традицією 7-го січня”. У час Хрещення Русі не існувало офіційного поділу на православ’я та католицизм (хоча розбіжності вже були, і 988, рік Хрещення, і 1054, рік розділення на католиків і православних, це роки за мірками історії досить близькі, визнаю, але ж, але ж). І Різдво 7-го січня святкуватися не могло. Хіба що з огляду на Візантійську (читай грецьку) традицію могло за інерцією змішуватися з Богоявленням і святкуватися 6-го січня. Відповідно умовний Різдвяно-Йорданський святвечір, якщо такий і був, то був 5-го, напередодні свята.
Дивно, правда? Насправді ні, якщо нікому не довзволяти маніпулювати собою з гаслами про “споконвічність традицій” і спокійно дивитися на факти. Бодай на ті, що відомі. Наприклад на той, що навечір’я Різдва вже 5 століть на ту пору як було 24-го грудня.
***
Народження сонця. Коляда
Згадаймо, що люди жили на Землі і до Різдва Христового. А на землях сучасної України – до Хрещення Русі. Хтось би спитав словами героя відомого анекдоту “Та хіба ж це життя?” І можливо навіть мав би рацію, навіть у богословському сенсі. Але ми зараз не про це.
Люди давно обробляли землю і спостерігали за зірками. І добре знали, що 25-го грудня, після того, як день перестав скорочуватися, побув найкоротшим і пару діб незмінним, він починає нарешті приростати. Народжувалося нове сонце, як казали наші пращури. Рік повертав на весну. І ця астрономічна точка відзначалася в той чи інший спосіб практично в усіх культурах чи релігіях. І їй присвячувалися обряди, пісні, традиції. Різні у різних культурах. Хоча так чи інакше вони про одне. Про повернення життя. Про народження. Про оновлення. Про тяглість від предків до нащадків. Про здобутий минулоріч урожай і сподівання на новий.
І коли постало питання, коли святкувати Різдво – то коли ж, як не в день народження сонця. У перші століття Церкви були ще версії – у день сотворення світу, бо відомо ще із старозавітних часів, що світ був сотворений 25-го березня (залишмо генезу цієї дати за межами цієї статті, просто прийміть до відома). Але з часом цей день – 25 березня як день сотворення світу – лишився днем Благовіщення. Днем, коли ангел сповістив Діві Марії про непорочне зачаття. Відповідно, за законами людського тіла і людської природи, які прийняв на себе Христос, через 9 місяців мало відбутися Різдво. Яке ми досі й святкуємо.
Але уявіть, апостоли чи пізніші проповідники приходили проповідувати різним народам і приносили з собою це свято – що вони бачили? Разом з іншими давніми язичницькими звичаями вони знаходили й різні способи святкування зимового сонцевороту. На наших землях вони знайшли, зокрема, колядування і колядки. І побачили, що оспівування народження сонця і оспівування народження того, хто це сонце сотворив не суперечать одне одному. А навпаки, посилюють. Оспівування, проспівування всього найважливішого, живе у наших генах тисячоліттями. І коли сучасні етнологи досліджують деякі колядки – вони недарма чують в них архаїку, давнішу за християнські звичаї.
Я недарма так рясно згадую сонце. Тільки-но уявіть. Вся повнота Церкви вже тисячу років як домовилася між собою, що Різдво святкується тоді, коли сонце повертає на літо. І що Воскресіння святкується першого недільного дня після повного місяця після весняного рівнодення. Аж гульк – а рівнодення і його календарна дата не збігаються. На десять днів!
***
Календар і містика
І тут виявилася іще одна відмінність між раціональністю західної і схильністю до трансцеденції східної церкви, які на ту пору вже п′ять віків офіційно були розділені із взаємними анафемами включно. На заході сказали: – Календар не вказує точно на рівнодення? Поправимо календар. На сході сказали: – Календар не вказує точно на рівнодення? Проігноруємо рівнодення.
На заході запровадили новий календар, викресливши 10 днів зі вжитку (у Нідерландах приєдналися до реформи так “вчасно”, наприкінці грудня, що люди залишилися взагалі без Різдва). На сході ж подекуди сповідують принцип “це не Пасха рухається відносно календаря, а календар відносно Пасхи” і взагалі не переймаються астрономічними невідповідностями, які нині вже становлять не 10, а 13 днів. Через сто років Різдво за Юліанським календарем припадатиме на 8-ме січня, а не на 7-ме? Ну і що?
Дехто, правда, у Східній Церкві потім спохопився і у 1923 році розробили новоюліанський календар, який аж до 2800 року збігається з григоріанським і “ставить Різдво на астрономічне місце”, тобто на 25 грудня. А дату Пасхи, не менш, а може і більш важливу за дату Різдва, але про це згодом, і далі рахують за старим, юліанським календарем, залишивши астрономічному кесарю – астрономічне кесареве, а пасхальну містику – пасхальній містиці.
Воістину євангельський компроміс, хіба ні?
***
Ялинка чи дідух?
До речі, якби ви спитали у давніх отців церкви десь тако аж по 15 століття чи поставили вони вже ялинку на Різдво, вони б сильно здивувалися.
Ялинки почали ставити лютерани. Перша історична згадка про ціле дерево, встановлене і прикращене до свята – 1510 рік! А знаєте, коли першу ялинку поставили у Ватикані? У 1982 році! Ну не любили там протестантів та їхні традиції. Так само як і православні з греко-католиками не любили католиків на українських територіях, чому й ідея нового календаря “не зайшла”, на тлі тогочасної ворожнечі, але я відволікаюсь.
Цікаво, що ще під час сатурналій у Давньому Римі храми прикрашали вічнозеленим плющем, а у сценах-містеріях про гріхопадіння Адама і Єви, що з 14 століття розігрувалися в церквах, фігурувало вічнозелене ж таки дерево визнання добра і зла. Тож прообрази у ялинки були. Але сама ялинка і різдвяні вінки – це таки до Мартіна Лютера і його німецьких послідовників. Звідти вона приїхала за Петра І до царської Росії і потім вже до нас в Україну.
А що у нас було до того? Там, де не було протестантів (а їх в Україні було чимало, насправді, так що і без Петра ялинка могла спокійнісінько до нас доїхати) і до них – був дідух. Перший сніп з найкращого збіжжя, який зберігався від зажинок аж до Різдва, коли урочисто вносився до хати, символізуючи духів предків, добробут, втілюючи сподівання на добрий новий врожай. Суто хліборобська історія, абсолютно архетипічна для наших теренів.
З того ж хліборобського, глибоко дохристиянського, але такого, що йому ніяк не суперечить, звичаю походить і кутя. Пісна страва з пшениці, яку готують тричі. На Святвечір Різдва, на Василя та на Йордан. Чому її в Україні подекуди готують з рису, не уявляю. Хіба бо більшовики-атеїсти знову постаралися і піди знайди ще ту пшеницю, особливо у Хрущовські часи. Але зараз не Хрущовська відлига, і це у Китаї, а не у нас молитва “Отче наш” містить рядки “рис наш насущний дай нам днесь”. У нас хліб – це таки пшениця, тож облишмо рисову кашу нашим далекосхідним братам. Колись зустрінемось з ними якось на Різдво на уральській ділянці українсько-китайського кордону, там кутю з рису і спробуємо.
***
Замість епілога
А за дев′ять місяців до того, 25 березня, якраз на Благовіщення, що нарешті збігається з днем сотворення світу, ми згадаємо, що колись святкували його 7-го квітня. Згадаємо як розбіжності у поглядах, загарбницькі настрої, чиїсь імперські амбіції і звичайніснька пропаганда (“адін народ”, “какая разніца”, “общая купєль” і т. д.), як інструмент їхнього втілення, призводили до того, що ми жили з сусідами і братами во Христі (по ділам, а не на словах братами) у фактично різних астрономічно-календарних реальностях і…
… і зітхнемо з полегшенням: “Христос народився! Славімо Його!!!”
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Квітка надії
Жив-був собі один народ. Працював та відпочивав, народжував дітей та турбувався про старих, дотримувався традицій та створював щось нове. Тобто жив так, як більшість народів на Землі.
Але одного разу, під кінець зими, напали на нього вороги-сусіди. І затягнулося небо страшною сірою імлою. Стало темно та страшно. Ворог-сусід приніс війну, а з нею руйнування, смерть, тривогу та невпевненість. Чоловіки та жінки пішли захищати рідну землю, а більшість дітей змушена була виїхати подалі від своїх домівок. Імла була настільки щільною, що жоден, навіть маленький, промінчик не пробивався крізь неї. Найбільше цієї мряки лякалися діти.
***
І тоді кожен, хто став на захист, послав часточку свого серця – маленьку іскорку – у небо. Кожен, хто допомагав захисникам, спрямували свої іскорки в імлу. І пробили вони тьму. І долинув до землі промінчик сонця.
А тим часом прийшла весна. Природа мала відроджуватися, хоча їй теж було боляче. І той єдиний промінчик сонця освітив землю, яка ще спала, та пробудив у ній зернятко особливої квітки – квітки надії. З кожним днем зернятко набиралося сили під землею, щоб пробитися назовні. І доки уся природа спала та очікувала сонячного проміння, квітка надії росла, незважаючи на темінь навколо. І десь за тиждень розквітла яскраво-червоним сяючим цвітом. Квітка була маленьким ліхтариком, бо справді випромінювала світло.
Вдома вони знайшли найкраще місце, під вікнами, щоб посадити квітку-ліхтарик і відчувати надію від маленького світла будь-коли. А квітка мала ще одну особливість. Вона народжувала біля себе ще інші квітки, якщо хтось потребував світла та затишку. Тому за тиждень біля принесеного ліхтарика пробилися крізь темряву ще кілька подібних світлячків.
Сусіди дітей не могли пройти повз, щоб не подивитися на диво. Тому стали просити і собі хоч одну квітку. Діти, звичайно ж, ділилися квітками. Так у всьому селищі стало світло та затишно, хоча темрява ще не розвіялась, бо ворог ще не був здоланий.
Квітка, точніше її діти, почала мандрувати від селища до міста, від села до хутора – скрізь борючись із темрявою та злом. Людям вона так полюбилася, що вони назвали її квітка надії.
***
А тим часом захисники та ті, хто їм допомагає, били ворога. Крок за кроком, метр за метром вони звільняли рідну землю. І де вони уже пройшли, то поступово темрява розсіювалася. Сонячне сяйво освітлювало землю, і починали швидко з’являтися квіти та трави, усіляке зело. Тоді діти збирали квітки надії, які допомогли їм подолати страх, та відправляли захисникам, що боронили землю. Їх відвозили ті, хто допомагав захисникам.
Так промінчики з’явилися на передовій – і стали оберегом від зазіхань ворога. З’ясувалося, що квітку можуть бачити тільки правдоборці, а ті, хто ніс зло та брехню, не бачили чарівного світла. І це допомагало швидко помітити ворога та миттєво його знищити.
І коли захисники заходили у звільнені міста та селища, то вони кожному мешканцю дарували квітку надії, яка надавала людям сили та наснаги. Квітка надії пройшла з нашими захисниками до кінця війни, допомагаючи нищити ворога. І у кожному серці жила надія на мирне та світле життя.
***
Після війни розсіялася темрява. Уся земля була усіяна квітками-ліхтариками, які уже не сяяли вдень. Вдень вони спали. А ось вночі вони освітлювали усі закутки країни, бо народ втомився від темряви і хотів, щоб було видно завжди.
І коли люди дивилися на квітки надії, то розуміли, що ті частинки сердець, які були надіслані захисниками та тими, хто їм допомагав, перетворились у ці промінчики та врятували від зневіри і їх, і захисників.
30 травня 2020 з 12:00 і до 20:00 триватиме Світовий марафон для вчителів англійської TEACHER’S VOICE. У онлайн форматі викладачі-практики будуть ділитися власними напрацюваннями, ідеями, діючими вправами, досвідом, розробленими уроками, чек-листами, відчуваючи підтримку учасників і одне одного. Леся Козак – спікерка Світового марафону для вчителів англійської TEACHER’S VOICE Деталі і реєстрація ⇒ ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ
У світі, що постійно змінюється та розвивається, ми також не стоїмо на місці. Нам стає дедалі цікавіше навчатися, пізнавати щось нове. Й особливо цікаво дізнаватися досвід закордонних колег: про умови праці, особливості роботи та працевлаштування у тій чи іншій країні світу.
Анастасія Паромова
Декілька місяців тому мені пощастило познайомитися та поспілкуватися із Анастасією Паромовою, учителькою з України.
Вона вже майже 5 років проживає та вчить діток англійської та іспанської мов у Сан-Франциско, Каліфорнія. Анастасія розповіла надзвичайно цікаві факти про школи Америки, організацію роботи під час карантину, а також, найцікавіше, ЩО потрібно зробити, які документи зібрати іноземцям, щоб стати вчителем англійської в США.
А як там у них, в Америці?
Далі — у форматі інтерв’ю, яке провела і записала Леся Козак.
Анастасіє, розкажіть, які види шкіл є в Америці? Яка тривалість навчання в школі? Яка вартість навчання в приватних школах?
У США у батьків є вибір, куди віддати дитину вчитися: у державну (public school) безкоштовну школу, досить дорогу приватну (private school), у, так звану, чартерну (charter school) або ж взагалі залишити дитину вчитися вдома. Шкільні роки в США починаються з п’яти-шести років. Саме в цьому віці діти йдуть у так званий кіндергарден, або “К” (вимовляється як “кей”). Це — вже частина безкоштовної обов’язкової шкільної освіти. Час навчання в школі 12 років. Діти навчаються до 16–18 років (в залежності від штату) і ця шкільна освіта є обов’язковою. Зазвичай, вона ділиться на кілька ступенів: 6 років початкової школи, 3 роки середньої школи і ще 3 роки вищої, або хайскул. Приватні школи — досить популярний вид шкіл у США. Навчання там платне. Середня вартість країною — близько $9,5 тис. за рік. Разом з тим, цiна дуже залежить вiд штату та мiста. Так найвища вартість навчання в Каліфорнії може сягати $30 тис., а в Небрасці – $3,5 тис. за рік.
В Україні є державні та приватні школи, але чартерних немає. Що ж це за школи?
Чартерні школи — це щось середнє між державною і приватною школою, у них є свій рейтинг. Держава виділяє кошти на кожного учня, але школа також збирає і внески з батьків. Вони добровільні, сума може коливатися від декількох десятків до декількох тисяч доларів. У підсумку виходить отаке навчання у складчину.
Це цікаве рішення, якщо державні школи переповнені, а приватні дуже дорогі і не кожна сім’я може собі дозволити високовартісне навчання. А як щодо державних шкіл — чи можуть учні обирати, в яку школу ходити?
Показником якості навчання в державній школі є її рейтинг: він вимірюється від 1 до 10. Відповідно, що вище — то престижніше. На рейтинг шкіл впливає ряд факторів: розмір фінансування (кошти на школи йдуть з бюджету штату і міських податків на нерухомість), успішність учнів, успішність здачі тестів і т. і. Рейтинг шкіл — річ настільки важлива, що від нього навіть залежить вартість будинків поруч. У районах із престижними школами житло завжди істотно дорожче. Справа в тому, що державну школу в абсолютній більшості випадків не можна вибирати. Дитина піде у школу, яка закріплена за районом проживання. Однак часто-густо у великих містах і невеликих перенаселених районах місць у школах з високим рейтингом на всіх дітей, які мешкають у цьому окрузі не вистачає. Тоді ці місця розігруються в лотерею. Якщо не пощастило, дитину відправляють у школу, де є вільні місця.
Як бачимо, діють чіткі правила. Ще, на мою думку, буде цікаво дізнатися, як було організоване навчання в школах під час карантину.
Усі навчаються онлайн. Щоранку учні отримують повідомлення від шкільного округу і директора школи. Учні спілкуються зі своїми викладачами через інтернет-ресурси, виконують завдання на онлайн-платформах, таких як: Google classroom, Zoom, Seesaw, Blackboard. Якщо у сім’ї немає комп’ютера чи Інтернета, держава забезпечує сім’ї ноутбуками і мобільними хот-спотами.
Шкільний округ також швидко налагодив доставку харчування сім’ям, які цього потребують. Кожного ранку при в’їзді до школи на дитину видають lunch box зі сніданком та обідом. Зазвичай це: піца/сосиска в тісті/ мексиканський тако, печиво, булочка, сік, молоко, яблуко, апельсин, бейбі морквинки. Меню змінюється щоранку.
Не важливо, дитині 1 тиждень, 5 місяців чи 12 років, головне: аби була не старшою за 18 років. Що цікаво: все здійснюється безконтактно і безкоштовно. Під’їжджаєш, говориш скільки в тебе дітей, відкриваєш багажник авто, і співробітники шкільного округу самі кладуть пайок в багажник. Чудово? Чи не так?
Так, це дійсно чудово, особливо те, що харчування отримують всі діти, незалежно від віку, оскільки зараз такий період, коли багато сімей потребують допомоги, бо не всі мають змогу працювати онлайн.
Мені, як і багатьом вчителям, які будуть читати статтю, цікаво дізнатися, які особливості роботи вчителів в школах Америки?
В Америці є учителі на повний день (Full time teacher), учителі на заміні (Substitute teacher). Якщо основний учитель з певної причини (хвороба, особисті справи) не може з’явитися на роботі, школа подає заявку до шкільного округу. І саме шкільний округ шукає вчителя на заміну. Тобто, це інша особа, яка не працює в цій школі на повну ставку. Сьогодні вона може працювати в одній школі і викладати математику, завтра — в іншій школі, але вже хімію, а післязавтра — іспанську. Це такий універсальний викладач, головне завдання якого підтримувати навчальний процес та стежити за дисципліною на уроці. Цікавий факт: основний викладач повинен підготувати план уроку для заміни з урахуванням того, що у замісника може не бути глибоких знань з відповідного предмета. Навчальне навантаження вчителя становить 25 годин на тиждень. Загальний режим робочого часу на тиждень — 40 годин. Ці години вчитель проводить у школі, де займається викладанням, перевіркою зошитів, підготовкою до уроків, додатковими заняттями, обговоренням методики викладання з колегами.
Як бачимо, це суттєво відрізняється від організації роботи в українських школах. Які документи потрібно зібрати вчителю-іноземцю, щоб працювати вчителем на заміні?
У більшості штатів вимоги для успішної сертифікації наступні: • Вам потрібно отримати робочу візу в США на весь термін викладання. • Мати повну освіту, еквівалентну американському “бакалавра”.При цьому до роботи допускають не лише магістрів, а й бакалаврів (3-4 роки навчання в університеті). • Набрати потрібну кількість кредитів в університеті з педагогічних спеціальностей. • Успішно скласти тест CBEST. • Здати відбитки пальців.
Розкажіть детальніше, що таке CBEST? І що потрібно для того, щоб стати основним вчителем?
California Basic Educational Skills Test — тест на виявлення базових навичок читання, математики і письма. Цей екзамен складається із трьох розділів: – математика – читання – письмо. У перші два входять по 50 запитань з декількома варіантами відповідей, завдання третього — написати 2 есе на вказану тему. Екзамен триває 4 години та коштує приблизно $200. Аби стати основним вчителем потрібно отримати ліцензію. Скласти професійний іспит, тест на знання англійської мови, комп’ютерних технологій, першої медичної допомоги. У деяких штатах призначають додаткові сертифікаційні тести.
Дякую за таку детальну та розгорнуту відповідь. А чи є в американських школах класні керівники? Якщо є, то які в них обов’язки?
Поняття “класний керівник” у американській школі не існує. Позаурочну діяльність ведуть соціальні педагоги, яких не дуже багато, та й самої діяльності також. Протягом 5 років дії ліцензії вчителю необхідно пройти курси підвищення кваліфікації в обсязі 170—175 навчальних годин. Щорічно вчитель проходить проміжну сертифікацію, яка враховує результати внутрішнього шкільного контролю, діяльність працівника щодо підвищення власної кваліфікації (самоосвіти) та його участь в житті школи.
І запитання про зарплатню вчителя в США. В нас це дуже болюче питання, особливо в державних школах. Отож, яка заробітна плата у вчителів Америки?
Чим схожі українські та американські викладачі, то це заробітною платнею. На жаль, дана професія в США також не є високооплачуваною. Її розмір залежить від нормативу фінансування на учня. Норматив же залежить від фінансового благополуччя самого штату. У деяких штатах заробітна платня може сягати близько $100 тис., в інших — $25-30 тис. на рік. Тому більшість викладачів шукають підробіток або мають ще одну роботу.
Анастасіє, дякую за таку щиру, приємну розмову та розгорнуті відповіді на всі запитання. Думаю, нашим читачам буде дуже цікаво прочитати Вашу розповідь і кожен зробить для себе певні висновки.
А ми зустрінемося з Лесею Козак вже 30 травня з 12:00 і до 21:00 у прямому етері на Світовому марафоні! Якщо ви викладач англійської, ви не можете цього пропустити!
Ростислав Руденський, учитель початкових класів та педагог закладів дошкільної освіти; приватний освітній консультант з питань альтернативної освіти; співорганізатор Чортківської філії Всеукраїнських таборів для дітей та молоді “Oasis”; відповідальний менеджер школи підготовки аніматорів Lightschool.
Як педагог, я знаю, наскільки складно організувати перебування дитини вдома на період карантину. Більше знають хіба що батьки.
Особливість цих ігор та розробок у тому, що у своїй основі вони мають дидактичну (навчальну) мету. Тож ваші дітки зможуть гратися і навчатися водночас.
І хоча я пропоную вам свої напрацювання та авторський підхід, це зовсім не означає, що ви не можете використати їх за своїм підходом. Адже знаємо, що найкраща методика – це методика для вашої дитини.
До набору “Карантинні ігри Руденського” входять: карантинний календар, набір із 42-х асоціативних карток, набір ігрових полів трьох рівнів складності, додаток “Відео-корисності”, додаток “Як грати”.
Уперше цей набір Ростислав презентував на вебінарі від СУТО “Навчаємося вдома, або карантин – не канікули”. Ви можете отримати доступ до вебінару за посиланнямhttps://suto-tc.com/vebinar-navchannia-vdoma-rost/
Карантинний календар
Карантинний календар розроблено з метою психологічної підтримки дітей. Як відомо, дітям такого віку складно орієнтуватися у часі, у просторі, їм важко уявити, як довго вони будуть перебувати на карантині, а навіть якщо усвідомлюють – осмислити їм це не під силу. Такий календар дає змогу візуалізувати і наочно уявити ці абстракції “час як період” та “час як момент”.
Асоціативні картки
Асоціативні картки. Ці зображення дібрані за спеціальною ознакою – можливість виконання зображеного на картках після карантину, на вулиці і таке інше. Такий підхід до відбору карток зумовлено значним періодом тривалості карантину, і як результат – сформованою звичкою дитини не стимулювати себе до фізичної рухової активності.
На перший погляд, це здається дивним: як мала дитина не захоче пострибати “Класики” чи пограти у м’яча. Період карантину, довготривалий, і його достатньо для того щоб сформувати таку звичку у дитини, особливо в умовах відсутності подразників, що стимулюють до руху і тривалої фізичної активності. Такими подразниками є різні предмети, явища, об’єкти, які дитина залучає до своєї гри (пісочниця, гірка, драбина, велосипед тощо).
Як відомо, є декілька стадій прийняття ситуації чи обставин, що склалися: фаза “неприйняття/опору обставин”, тривала фаза “змирення із ситуацією, що склалася” і фаза “прийняття цієї ситуації за належне (за норму)”.
Щоб уникнути такого розвитку подій, надамо можливість дитині таких подразників через асоціативні картки активної діяльності. Також можна вибирати та об’єднувати картки за різними ознаками, темами (“Транспорт”, “Ігри”, “Спорт”, “Відпочинок” і таке інше).
Залучайте дитину розмірковувати не лише над одним варіантом асоціацій. Наприклад, автобус можна проасоціювати із подорожами, добиранням до школи, навідуванням родичів, іграшкою і таке інше.
Ігрові поля
Усі ігрові поля об’єднано у групи “Віруси” та “Захист”. Окрім того, що ігрові поля об’єднано у дві групи, то їх ще розроблено за різними рівнями складності. Найвищому рівню складності відповідають поля із зображеннями піктограм найменших розмірів, і навпаки, найлегшому рівню складності – піктограми найбільшого розміру. На кожному ігровому полі є однакова кількість піктограм, що й на протилежному полі. Сукупність піктограм-малюнків становлять собою армію гравців. Таким чином між собою воюють армія Вірусів та армія “Захист” (назви можна змінити за бажанням).
Для уникнення одноманітності карток Вірусів та Захисту розроблено декілька варіантів. Якщо немає змоги роздрукувати поля, ви можете намалювати свої. Принцип гри не зміниться. Щоб спростити підбір, у документі-розробці (увага) ігрові поля уже розміщено послідовно попарно за рівнем складності.
Усі матеріали ви можете завантажити, опрацювати, перейти на відео інструкції, скориставшись QR-кодами на сторінках документу. Просто натисніть ==>ЗАВАНТАЖИТИ
Знаю, що ці ігри мають чудовий ефект, коли їх грають усі члени сім’ї.
Ішов …надцятий день дистанційного навчання через карантин
“Я — мама”пост
Коли твоя дитина розгубилася у вирі домашніх завдань, дедлайнів, проектів, різних шляхів комунікації із вчителями з різних предметів… а головне – має опанувати навичку тайм-менеджменту.
Як допомогти?
Ось як ми все долаємо з Максом (12 років).
Складаємо табличку із завданнями + хронологія завдань. Вказуємо дати дедлайнів. І це – найпростіше. І це – лише початок. Намагаємося додати в таблицю канали комунікації: якщо роботу надіслати на електронну пошту – вказати пошту вчителя, роботу надіслати в Гугл класрум – вказуємо, на Вайбер – вказуємо номер телефону чи групу.
Аналізуємо обсяг завдань. Деякі завдання мають терміни аж на другу половину місяця. Але обсяг завдань доволі великий, тому розподіляємо завдання на частини, кожну частину додаємо до інших дедлайнів. Їмо “слона” частинками.
Їм (дітям) лячно на це дивитися! Коли таблицю було зроблено, Макс просто вибухнув від всього, що побачив. Йому здалося, що це “не гуманно” – цитую сина. Мали розмову про прокрастинацію і про причини того, чому так буває, що люди відкладають виконання на потім, про невміння розставити пріоритети, про важливість цілей, про хвилювання, що завдання можуть здаватися складними, і що шлях здолає той, хто йде. Подіяло. Вже легше сприймалася таблиця із завданнями.
Запропонувала пограти в “передбачення”.Тобто Макс дивиться на вправу і передбачає, скільки часу він витратить на її виконання. Потім виконує та вимірює реальний час. Не співпало. Зрозумів, що треба закладати більше часу, тому що думав, що буде швидше. Продовжує експерименти з “передбаченнями”.
Поки експериментував, зробив 5 вправ! А я спокійно попрацювала! ☺
Зараз думаю про заохочення, бо у всього мають бути наслідки. В цьому випадку – позитивні. Це буде наша з Максом наступна тема для обговорення. Бо моє бачення “приємного” не завжди співпадає з підлітковим світосприйняттям. Тобто, пішли в онлайн музей чи давай разом наріжемо вінегрет не працює.☺
Як ви допомагаєте своїм дітям? Які заохочення? Пишіть у коментарях.
