Квітка надії. Віта Прачова

Квітка надії. Віта Прачова

Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу,
Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури..
Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”.
Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки

Квітка надії

Жив-був собі один народ. Працював та відпочивав, народжував дітей та турбувався про старих, дотримувався традицій та створював щось нове. Тобто жив так, як більшість народів на Землі.

Але одного разу, під кінець зими, напали на нього вороги-сусіди. І затягнулося небо страшною сірою імлою. Стало темно та страшно. Ворог-сусід приніс війну, а з нею руйнування, смерть, тривогу та невпевненість.
Чоловіки та жінки пішли захищати рідну землю, а більшість дітей змушена була виїхати подалі від своїх домівок.
Імла була настільки щільною, що жоден, навіть маленький, промінчик не пробивався крізь неї. Найбільше цієї мряки лякалися діти.

***

І тоді кожен, хто став на захист, послав часточку свого серця – маленьку іскорку – у небо. Кожен, хто допомагав захисникам, спрямували свої іскорки в імлу. І пробили вони тьму. І долинув до землі промінчик сонця.

А тим часом прийшла весна. Природа мала відроджуватися, хоча їй теж було боляче.
І той єдиний промінчик сонця освітив землю, яка ще спала, та пробудив у ній зернятко особливої квітки – квітки надії.
З кожним днем зернятко набиралося сили під землею, щоб пробитися назовні. І доки уся природа спала та очікувала сонячного проміння, квітка надії росла, незважаючи на темінь навколо. І десь за тиждень розквітла яскраво-червоним сяючим цвітом. Квітка була маленьким ліхтариком, бо справді випромінювала світло.

Вдома вони знайшли найкраще місце, під вікнами, щоб посадити квітку-ліхтарик і відчувати надію від маленького світла будь-коли.
А квітка мала ще одну особливість. Вона народжувала біля себе ще інші квітки, якщо хтось потребував світла та затишку. Тому за тиждень біля принесеного ліхтарика пробилися крізь темряву ще кілька подібних світлячків.

Сусіди дітей не могли пройти повз, щоб не подивитися на диво. Тому стали просити і собі хоч одну квітку. Діти, звичайно ж, ділилися квітками. Так у всьому селищі стало світло та затишно, хоча темрява ще не розвіялась, бо ворог ще не був здоланий.

Квітка, точніше її діти, почала мандрувати від селища до міста, від села до хутора – скрізь борючись із темрявою та злом.
Людям вона так полюбилася, що вони назвали її квітка надії.

***

А тим часом захисники та ті, хто їм допомагає, били ворога. Крок за кроком, метр за метром вони звільняли рідну землю. І де вони уже пройшли, то поступово темрява розсіювалася. Сонячне сяйво освітлювало землю, і починали швидко з’являтися квіти та трави, усіляке зело. Тоді діти збирали квітки надії, які допомогли їм подолати страх, та відправляли захисникам, що боронили землю. Їх відвозили ті, хто допомагав захисникам.

Так промінчики з’явилися на передовій – і стали оберегом від зазіхань ворога. З’ясувалося, що квітку можуть бачити тільки правдоборці, а ті, хто ніс зло та брехню, не бачили чарівного світла. І це допомагало швидко помітити ворога та миттєво його знищити.

І коли захисники заходили у звільнені міста та селища, то вони кожному мешканцю дарували квітку надії, яка надавала людям сили та наснаги.
Квітка надії пройшла з нашими захисниками до кінця війни, допомагаючи нищити ворога. І у кожному серці жила надія на мирне та світле життя.

***

Після війни розсіялася темрява. Уся земля була усіяна квітками-ліхтариками, які уже не сяяли вдень. Вдень вони спали. А ось вночі вони освітлювали усі закутки країни, бо народ втомився від темряви і хотів, щоб було видно завжди.

І коли люди дивилися на квітки надії, то розуміли, що ті частинки сердець, які були надіслані захисниками та тими, хто їм допомагав, перетворились у ці промінчики та врятували від зневіри і їх, і захисників.

Леся Козак, викладач англійської мови кваліфікації TESOL, викладач англійської мови – сертифікація Кембрідж. Цікавлюсь бізнесом, фінансами, психологією. Провела вебінари від СУТО “Як отримати додаткове фінансування від держави на розвиток власного бізнесу?” і  “Як зробити SWOT-аналіз і написати бізнес-план?”

 

30 травня 2020 з 12:00 і до 20:00 триватиме Світовий марафон для вчителів англійської TEACHER’S VOICE.
У онлайн форматі викладачі-практики будуть ділитися власними напрацюваннями, ідеями, діючими вправами, досвідом, розробленими уроками, чек-листами, відчуваючи підтримку учасників і одне одного.
Леся Козак – спікерка Світового марафону для вчителів англійської TEACHER’S VOICE
Деталі і реєстрація ⇒ ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ

У світі, що постійно змінюється та розвивається, ми також не стоїмо на місці. Нам стає дедалі цікавіше навчатися, пізнавати щось нове. Й особливо цікаво  дізнаватися досвід закордонних колег: про умови праці, особливості роботи та працевлаштування у тій чи іншій країні світу.

Анастасія Паромова

Декілька місяців тому мені пощастило познайомитися та поспілкуватися із Анастасією Паромовою,  учителькою з України.

Вона вже майже 5 років проживає та вчить діток англійської та іспанської мов у Сан-Франциско, Каліфорнія. Анастасія розповіла надзвичайно цікаві факти про школи Америки, організацію роботи під час карантину, а також, найцікавіше, ЩО потрібно зробити, які документи зібрати  іноземцям, щоб стати вчителем англійської в США.

 

А як там у них, в Америці?

Далі — у форматі інтерв’ю, яке провела і записала Леся Козак.

Анастасіє, розкажіть, які види шкіл є в Америці? Яка тривалість навчання в школі? Яка вартість навчання в приватних школах?

У США у батьків є вибір, куди віддати дитину вчитися: у державну (public school) безкоштовну школу, досить дорогу приватну (private school), у, так звану, чартерну (charter school) або ж взагалі залишити дитину вчитися вдома.
Шкільні роки в США починаються з п’яти-шести років. Саме в цьому віці діти йдуть у так званий кіндергарден, або “К” (вимовляється як “кей”). Це — вже частина безкоштовної обов’язкової шкільної освіти. Час навчання в школі 12 років.
Діти навчаються до 16–18 років (в залежності від штату) і ця шкільна освіта є обов’язковою. Зазвичай, вона ділиться на кілька ступенів: 6 років початкової школи, 3 роки середньої школи і ще 3 роки вищої, або хайскул.
Приватні школи — досить популярний вид шкіл у США. Навчання там платне.
Середня вартість країною — близько $9,5 тис. за рік. Разом з тим, цiна дуже залежить вiд штату та мiста. Так найвища вартість навчання в Каліфорнії може сягати $30 тис., а в Небрасці – $3,5 тис. за рік.

В Україні є державні та приватні школи, але чартерних немає. Що ж це за школи?

Чартерні школи — це щось середнє між державною і приватною школою, у них є свій рейтинг. Держава виділяє кошти на кожного учня, але школа також збирає і внески з батьків. Вони добровільні, сума може коливатися від декількох десятків до декількох тисяч доларів. У підсумку виходить отаке навчання у складчину.

Це цікаве рішення, якщо державні школи переповнені, а приватні дуже дорогі і не кожна сім’я може собі дозволити високовартісне навчання. А як щодо державних шкіл — чи можуть учні обирати, в яку школу ходити?

Показником якості навчання в державній школі є її рейтинг: він вимірюється від 1 до 10. Відповідно, що вище — то престижніше. На рейтинг шкіл впливає ряд факторів: розмір фінансування (кошти на школи йдуть з бюджету штату і міських податків на нерухомість), успішність учнів, успішність здачі тестів і т. і.
Рейтинг шкіл — річ настільки важлива, що від нього навіть залежить вартість будинків поруч. У районах із престижними школами житло завжди істотно дорожче. Справа в тому, що державну школу в абсолютній більшості випадків не можна вибирати. Дитина піде у школу, яка закріплена за районом проживання.
Однак часто-густо у великих містах і невеликих перенаселених районах місць у школах з високим рейтингом на всіх дітей, які мешкають у цьому окрузі не вистачає. Тоді ці місця розігруються в лотерею. Якщо не пощастило, дитину відправляють у школу, де є вільні місця.

Як бачимо, діють чіткі правила. Ще, на мою думку, буде цікаво дізнатися, як було організоване навчання в школах під час карантину.

Усі навчаються онлайн. Щоранку учні отримують повідомлення від шкільного округу і директора школи. Учні спілкуються зі своїми викладачами через інтернет-ресурси, виконують завдання на онлайн-платформах, таких як: Google classroom, Zoom, Seesaw, Blackboard. 
Якщо у сім’ї немає комп’ютера чи Інтернета, держава забезпечує сім’ї ноутбуками і мобільними хот-спотами. 

Шкільний округ також швидко налагодив доставку харчування сім’ям, які цього потребують. Кожного ранку при в’їзді до школи на дитину видають lunch box зі сніданком та обідом. Зазвичай це: піца/сосиска в тісті/ мексиканський тако, печиво, булочка, сік, молоко, яблуко, апельсин, бейбі морквинки. Меню змінюється щоранку.

Не важливо, дитині 1 тиждень, 5 місяців чи 12 років, головне: аби була не старшою за 18 років. Що цікаво: все здійснюється безконтактно і безкоштовно. Під’їжджаєш, говориш скільки в тебе дітей, відкриваєш багажник авто, і співробітники шкільного округу самі кладуть пайок в багажник. Чудово? Чи не так? 

Так, це дійсно чудово, особливо те, що харчування отримують всі діти, незалежно від віку, оскільки зараз такий період, коли багато сімей потребують допомоги, бо не всі мають змогу працювати онлайн.
Мені, як і багатьом вчителям, які будуть читати статтю, цікаво дізнатися, які особливості  роботи вчителів в школах Америки?

В Америці є учителі на повний день (Full time teacher), учителі на заміні (Substitute teacher).
Якщо основний учитель з певної причини (хвороба, особисті справи) не може з’явитися на роботі, школа подає заявку до шкільного округу. І саме шкільний округ шукає вчителя на заміну. Тобто, це інша особа, яка не працює в цій школі на повну ставку. Сьогодні вона може працювати в одній школі і викладати математику, завтра — в іншій школі, але вже хімію, а післязавтра — іспанську. Це такий універсальний викладач, головне завдання якого підтримувати навчальний процес та стежити за дисципліною на уроці. Цікавий факт: основний викладач повинен підготувати план уроку для заміни з урахуванням того, що у замісника може не бути глибоких знань з відповідного предмета. 
Навчальне навантаження вчителя становить 25 годин на тиждень. Загальний режим робочого часу на тиждень — 40 годин. Ці години вчитель проводить у школі, де займається викладанням, перевіркою зошитів, підготовкою до уроків, додатковими заняттями, обговоренням методики викладання з колегами.

Як бачимо, це суттєво відрізняється від організації роботи в українських школах. Які документи потрібно зібрати вчителю-іноземцю, щоб працювати вчителем на заміні?

У більшості штатів вимоги для успішної сертифікації наступні:
• Вам потрібно отримати робочу візу в США на весь термін викладання. 
• Мати повну освіту, еквівалентну американському “бакалавра”.При цьому до роботи допускають не лише магістрів, а й бакалаврів (3-4 роки навчання в університеті).
• Набрати потрібну кількість кредитів в університеті з педагогічних спеціальностей. 
• Успішно скласти тест CBEST.
• Здати відбитки пальців.

Розкажіть детальніше, що таке CBEST? І що потрібно для того, щоб стати основним вчителем?

California Basic Educational Skills Test — тест на виявлення базових навичок читання, математики і письма. Цей екзамен складається із трьох розділів: 
– математика
– читання
– письмо.
У перші два входять по 50 запитань з декількома варіантами відповідей, завдання третього — написати 2 есе на вказану тему. Екзамен триває 4 години та коштує приблизно $200.
Аби стати основним вчителем потрібно отримати ліцензію. Скласти професійний іспит, тест на знання англійської мови, комп’ютерних технологій, першої медичної допомоги. У деяких штатах призначають додаткові сертифікаційні тести.

Дякую за таку детальну та розгорнуту відповідь. А чи є в американських школах класні керівники? Якщо є, то які в них обов’язки?

Поняття “класний керівник” у американській школі не існує. Позаурочну діяльність ведуть соціальні педагоги, яких не дуже багато, та й самої діяльності також.
Протягом 5 років дії ліцензії вчителю необхідно пройти курси підвищення кваліфікації в обсязі 170—175 навчальних годин.
Щорічно вчитель проходить проміжну сертифікацію, яка враховує результати внутрішнього шкільного контролю, діяльність працівника щодо підвищення власної кваліфікації (самоосвіти) та його участь в житті школи.

І запитання про зарплатню вчителя в США. В нас це дуже болюче питання, особливо в державних школах. Отож, яка заробітна плата у вчителів Америки?

Чим схожі українські та американські викладачі, то це заробітною платнею. На жаль, дана професія в США також не є високооплачуваною. Її розмір залежить від нормативу фінансування на учня. Норматив же залежить від фінансового благополуччя самого штату. У деяких штатах заробітна платня може сягати близько $100 тис., в інших — $25-30 тис. на рік. Тому більшість викладачів шукають підробіток або мають ще одну роботу. 

Анастасіє, дякую за таку щиру, приємну розмову та розгорнуті відповіді на всі запитання. Думаю, нашим читачам буде дуже цікаво прочитати Вашу розповідь і кожен зробить для себе певні висновки.

А ми зустрінемося з Лесею Козак вже 30 травня з 12:00 і до 21:00 у прямому етері на Світовому марафоні! Якщо ви викладач англійської, ви не можете цього пропустити!

   ХОЧУ на TEACHER’S VOICE

 

 

Ростислав Руденський, учитель початкових класів та педагог закладів дошкільної освіти; приватний освітній консультант з питань альтернативної освіти; співорганізатор Чортківської філії Всеукраїнських таборів для дітей та молоді “Oasis”; відповідальний менеджер школи підготовки аніматорів Lightschool.

Як педагог, я знаю, наскільки складно організувати перебування дитини вдома на період карантину. Більше знають хіба що батьки.

Особливість цих ігор та розробок у тому, що у своїй основі вони мають дидактичну (навчальну) мету. Тож ваші дітки зможуть гратися і навчатися водночас.

І хоча я пропоную вам свої напрацювання та авторський підхід, це зовсім не означає, що ви не можете використати їх за своїм підходом. Адже знаємо, що найкраща методика – це методика для вашої дитини.

До набору “Карантинні ігри Руденського” входять: карантинний календар, набір із 42-х асоціативних карток, набір ігрових полів трьох рівнів складності, додаток “Відео-корисності”, додаток “Як грати”.

Уперше цей набір Ростислав презентував на вебінарі від СУТО “Навчаємося вдома, або карантин – не канікули”. Ви можете отримати доступ до вебінару за посиланням https://suto-tc.com/vebinar-navchannia-vdoma-rost/

Карантинний календар

Карантинний календар розроблено з метою психологічної підтримки дітей. Як відомо, дітям такого віку складно орієнтуватися у часі, у просторі, їм важко уявити, як довго вони будуть перебувати на карантині, а навіть якщо усвідомлюють – осмислити їм це не під силу. Такий календар дає змогу візуалізувати і наочно уявити ці абстракції “час як період” та “час як момент”.

Асоціативні картки

Асоціативні картки. Ці зображення дібрані за спеціальною ознакою – можливість виконання зображеного на картках після карантину, на вулиці і таке інше. Такий підхід до відбору карток зумовлено значним періодом тривалості карантину, і як результат – сформованою звичкою дитини не стимулювати себе до фізичної рухової активності.

На перший погляд, це здається дивним: як мала дитина не захоче пострибати “Класики” чи пограти у м’яча. Період карантину, довготривалий, і його достатньо для того щоб сформувати таку звичку у дитини, особливо в умовах відсутності подразників, що стимулюють до руху і тривалої фізичної активності. Такими подразниками є різні предмети, явища, об’єкти, які дитина залучає до своєї гри (пісочниця, гірка, драбина, велосипед тощо).

Як відомо, є декілька стадій прийняття ситуації чи обставин, що склалися: фаза “неприйняття/опору обставин”, тривала фаза “змирення із ситуацією, що склалася” і фаза “прийняття цієї ситуації за належне (за норму)”.

Щоб уникнути такого розвитку подій, надамо можливість дитині таких подразників через асоціативні картки активної діяльності. Також можна вибирати та об’єднувати картки за різними ознаками, темами (“Транспорт”, “Ігри”, “Спорт”, “Відпочинок” і таке інше).

Залучайте дитину розмірковувати не лише над одним варіантом асоціацій. Наприклад, автобус можна проасоціювати із подорожами, добиранням до школи, навідуванням родичів, іграшкою і таке інше.

Ігрові поля

Усі ігрові поля об’єднано у групи “Віруси” та “Захист”. Окрім того, що ігрові поля об’єднано у дві групи, то їх ще розроблено за різними рівнями складності. Найвищому рівню складності відповідають поля із зображеннями піктограм найменших розмірів, і навпаки, найлегшому рівню складності – піктограми найбільшого розміру. На кожному ігровому полі є однакова кількість піктограм, що й на протилежному полі. Сукупність піктограм-малюнків становлять собою армію гравців. Таким чином між собою воюють армія Вірусів та армія “Захист” (назви можна змінити за бажанням).

Для уникнення одноманітності карток Вірусів та Захисту розроблено декілька варіантів. Якщо немає змоги роздрукувати поля, ви можете намалювати свої. Принцип гри не зміниться. Щоб спростити підбір, у документі-розробці (увага) ігрові поля уже розміщено послідовно попарно за рівнем складності.

Усі матеріали ви можете завантажити, опрацювати, перейти на відео інструкції, скориставшись QR-кодами на сторінках документу. Просто натисніть ==> ЗАВАНТАЖИТИ

 

Знаю, що ці ігри мають чудовий ефект, коли їх грають усі члени сім’ї.

Я певен – буде весело!

 

Ішов …надцятий день дистанційного навчання через карантин

“Я — мама”пост

Коли твоя дитина розгубилася у вирі домашніх завдань, дедлайнів, проектів, різних шляхів комунікації із вчителями з різних предметів… а головне – має опанувати навичку тайм-менеджменту.

Як допомогти?

Ось як ми все долаємо з Максом (12 років).

Складаємо табличку із завданнями + хронологія завдань.
Вказуємо дати дедлайнів. І це – найпростіше. І це – лише початок. Намагаємося додати в таблицю канали комунікації: якщо роботу надіслати на електронну пошту – вказати пошту вчителя, роботу надіслати в Гугл класрум – вказуємо, на Вайбер – вказуємо номер телефону чи групу.

Аналізуємо обсяг завдань.
Деякі завдання мають терміни аж на другу половину місяця. Але обсяг завдань доволі великий, тому розподіляємо завдання на частини, кожну частину додаємо до інших дедлайнів. Їмо “слона” частинками.

Їм (дітям) лячно на це дивитися!
Коли таблицю було зроблено, Макс просто вибухнув від всього, що побачив. Йому здалося, що це “не гуманно” – цитую сина. Мали розмову про прокрастинацію і про причини того, чому так буває, що люди відкладають виконання на потім, про невміння розставити пріоритети, про важливість цілей, про хвилювання, що завдання можуть здаватися складними, і що шлях здолає той, хто йде. Подіяло. Вже легше сприймалася таблиця із завданнями.

 

==> Завантажити Взірець таблички від Євгенії Татарової

Запропонувала пограти в “передбачення”. Тобто Макс дивиться на вправу і передбачає, скільки часу він витратить на її виконання. Потім виконує та вимірює реальний час. Не співпало. Зрозумів, що треба закладати більше часу, тому що думав, що буде швидше. Продовжує експерименти з “передбаченнями”.

Поки експериментував, зробив 5 вправ! А я спокійно попрацювала!

Зараз думаю про заохочення, бо у всього мають бути наслідки. В цьому випадку – позитивні. Це буде наша з Максом наступна тема для обговорення. Бо моє бачення “приємного” не завжди співпадає з підлітковим світосприйняттям. Тобто, пішли в онлайн музей чи давай разом наріжемо вінегрет не працює.☺

Як ви допомагаєте своїм дітям? Які заохочення? Пишіть у коментарях.

Анастасія Сєрковапрактичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ “Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

Вчитель, блогер і стендап,
або
Дайте учням емоцію

Дітям не цікавий урок… Вони нічого не хочуть… Їм нічого не потрібно…

Чи часто ви чуєте такі фрази від колег чи батьків учнів? А можливо, що і самі так думаєте, розгублено намагаючись зрозуміти, чому урок не викликає зацікавленості та мотивації до пізнання у ваших учнів.

І предмет важливий. І матеріал доступний. І вам не байдуже. То в чому, власне, може бути проблема?

А проблема в тому, що ми втрачаємо авторитет в учнів. У нас (педагогів, наставників, вихователів, батьків) з’явилося багато конкурентів у боротьбі за увагу юнацької аудиторії.  Доки ми намагаємося щось донести дітям — їхня увага повністю прикута до тих, хто філігранно уміє володіти аудиторією. Поговоріть з дитиною. Хто та що її надихають?

Ці наші конкуренти — прості люди, які мають доступ до соціальних мереж, а таким чином ‒ до широкої аудиторії. Це — блогери, артисти гумористичного жанру стендап, користувачі соціальних мереж, які розвивають власний бренд. У всіх цих людей є одна мета — привернути увагу якомога більшої кількості глядачів і підписників заради визнання/грошей/лайків/переглядів. Мета спільна, а от способи і засоби впливу ‒ різні.

То чому дитина не слухає учителя та батьків, проте якийсь незнайомець її мотивує та надихає?
Чому дитина сприймає поради блогерів, цитує їх, використовуючи цитати, лексику, жарти та починає вважати це своєю власною думкою?
Просто ці люди вміють привертати увагу широкого загалу. Вони вивчають уподобання аудиторії. Вони працюють на аудиторію. Вони зацікавлені в аудиторії.

Доки ми розмірковуємо, ми поступово втрачаємо нашу аудиторію. Наших учнів. Та змогу вплинути і навчити. Їм просто не цікаво з нами. Ми їм нецікаві! Все. Який би не був хороший та важливий матеріал, якщо він не цікаво викладається — дитина не буде його сприймати.

Але ми ‒ люди розумні та не впадаємо у відчай. Завжди є вихід із ситуації. Можна просто повчитись. Поспостерігати. Проаналізувати. Як артист жанру стендап працює з аудиторією? Як блогер ілюструє свій матеріал відео- та іншими ефектами? Як людина приваблює підписників у соціальних мережах? Якщо узагальнити, то можна побачити наступні моменти.

  • Власний приклад або історія успіху. Люди прагнуть бачити, як інша людина досягла певного успіху. Прагнуть бачити не лише результат, а й те, як людина до нього йшла. Які невдачі переживала, як з них виходила, які висновки робила. На уроках ми часто наводимо, як приклад, історичні постаті світових лідерів тощо. Проте, для учня, якщо чесно, не дуже цікаво слухати про якихось далеких, а часто і невідомих йому людей. Учневі цікаво почути приклад із життя реального, з тієї буденності, в якій він сам існує. Історію з життя педагога або людей, які живуть поруч. Не обов’язково розповідати особисте, можна навести приклад із життя друзів чи знайомих. Без імен та адрес звісно))

Дітям цікаво тоді, коли почуте викликає у них емоцію. Коли вони можуть провести паралель із власним життям – “якщо він зміг, то зможу і я”.

Саме тому інста-блогери мають таку шалену популярність, вони просто задовольняють цей запит аудиторії. Не забувайте бути щирими — діти одразу помічають фальш. Розповідайте історії — це дозволить створити емоційний зв’язок та довіру.

  • Взаємодія з аудиторією. Залученість — один із найголовніших факторів, які ведуть до успіху. І блогери, і актори стендапу активно користають цим правилом. Урок не має бути “грою одного актора” — потрібна взаємодія. Спитати думку, пожартувати, обіграти наявність у класі певних предметів, пов’язавши їх із темою уроку. Це “висмикне” дитину з її думок і приверне її увагу.

  • Мистецтво індивідуальності. Чому певних педагогів учні добре пам’ятають на ім’я та по батькові, а інші роками існують у їхній свідомості як професійна функція: “хімічка”, “фізрук” тощо? Тут вся справа в індивідуальності та харизмі. Можна таким чудовим народитись, а можна розвинути себе як певний бренд. Ваш урок – це відображення вашої самобутності, так як ви, не буде викладати предмет ніхто інший. Робіть це із задоволенням. Кайфуйте самі від своєї діяльності. І діти захочуть приходити до вас ще і ще. Адже такого Вчителя, як Ви, більше немає ніде.
  • Імпровізація. Якщо не вийшов план А — вийде план Б. Ми живемо в умовах, що постійно змінюються. Важко розпланувати все, передбачити реакції учнів та фактори, які від нас не залежать. Щоб не нервувати якщо “валиться” план уроку, опановуйте мистецтво імпровізації. Відчувайте аудиторію, коригуйте матеріал під неї. Краще виходить не те, що заплановано, а те, що доречно.
  • Візуалізація та ефекти. Жодного блогера не будуть дивитися та слухати, якщо він просто дивиться в камеру та щось говорить. Не будуть слухати і педагога. Вдало проілюстрований матеріал (відеорядом, емоціями, зміною діяльності) завжди викликає цікавість та бажання дізнатися: А що було/буде далі?

Насправді, все  — дуже просто. Ви є на уроці. Ви виступаєте перед живою публікою. Ви її відчуваєте? Учні — це енергія. Учні — це стихія. Ви вмієте її розуміти? Ви вмієте нею керувати?..

Часто-густо, щоб зрозуміти, варто лише уважно прислухатися. Питання лише одне: особисто вам потрібна ця аудиторія? Якщо так — ви знайдете способи заволодіти її увагою. І тоді самі отримаєте задоволення та натхнення. Енергія аудиторії стане вашим особистим каталізатором та натхненням.

Коли цікаво учням — то це цікаво і вчителю. Тож дайте дітям емоцію.