Володимир Калошин, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, почесний професор Аерокосмічної академії України, заслужений працівник освіти України, методист Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти НАПН України, полковник у відставці (36 років служби в лавах ЗС) вчений і педагог. Останні 20 років розробляє теорію і практику позитивного мислення та реалізує її в авторських курсах, періодичних виданнях і книгах.
Розглянемо інші віруси, які вкрай негативно впливають на дітей
П’ятий вірус: “Не будь успішним!”
Як він виникає? Подібний вірус характерний для батьків-невдах або для тих, хто досяг свого завзятою працею й заплатив за це високу ціну. Все, щоб не зробила дитина, критикують: і навчання у школі, і досягнення в спортивній секції, і домашні справи. Все дитина робить не так. За критикою такі батьки ховають заздрість до своєї дитини.
Як це проявляється в дорослому житті? Людина з таким вірусом усе робить ідеально й прикладає багато зусиль, але коли справа доходить до критично важливого моменту (співбесіда, іспити) – то маленький дріб’язок може перекреслити всі зусилля, бо включається самосаботаж (від неймовірної безпам’ятності до розладу шлунка саме у невідповідний момент). Така людина живе в постійній тривозі й напруженні.
Шостий вірус: “Не роби!”
Як він виникає? Цей вірус передається тривожними батьками. Батьками, які до смерті бояться всього й за себе, і за свою дитину. Такі батьки постійно повторюють: “Не лізь: упадеш!”, “Не ходи туди”, “Не бігай!”, “Не чіпай!”. Якщо це узагальнити, то: “Не роби нічого!”
Як це проявляється в дорослому житті? У людини, що виросла в такій сім’ї, будуть величезні труднощі в прийнятті рішень. Вона живе з відчуттям, що стоїть на одному місці, не рухаючись ні вперед, ні назад, але знайти в собі сили, щоб щось змінити, не може.
Сьомий вірус: “Не висовуйся!”
Як він виникає? Батьки постійно дітям говорять: “Будь скромніше!”, “Не висовуйся!”, “Як тобі не соромно: тебе ж всі бачать!”. У цьому випадку батьки своєю поведінкою доводять дитині наступне: “Я буду терпіти тебе, маля, але знай, що тут ти й твої бажання нічого не варті”. Любов і підтримка буде забезпечена дитині тільки тоді, коли він відмовлявся від свого лідерства.
Як це проявляється в дорослому житті? Сором’язливість, відчуття незручності, непевності, непотрібності, страх ініціативи.
Восьмий вірус: “Ти винятковий!”
Як він виникає? Така програма формується за умов: або якщо в сім’ї постійно підкреслюється винятковість дитини: “Вона в нас обдарована (особлива, виняткова, не як в усіх)”, або ж навпаки, коли підкреслюється те, що дитина «важка», “проблемна”.
Як це проявляється в дорослому житті? Людина з таким вірусом у голові буде почувати себе “білою вороною”, замкненою, відлюдною. Їй буде складно належати до якоїсь групи людей, об’єднаних спільними інтересами.
Дев’ятий вірус: “Тримай дистанцію!”
Як він виникає? Коли батькам бракує часу приділяти увагу своїй дитині. Вони зайняті роботою, кар’єрою або власним здоров’ям, при цьому часто бувають у відрядженнях. Якщо постійно відмовляти в спілкуванні або маніпулювати дитиною, то виникає заборона на близькість, яка супроводжується рішенням: “Для того, щоб захиститься, не випробовувати біль відмови, я буду триматися від тебе подалі”.
Як це проявляється в дорослому житті? У майбутньому така людина буде мати проблеми з вираженням своїх емоцій і з формуванням близьких, довірчих відносин. Про таких людей говорять: “Сухар”.
Десятий вірус: “Не будь здоровим!”
Як він виникає? Подібна заборона передається батьками, які переконані, що дитиною слід займатися тоді, коли вона хвора. Це може відбуватися на свідомому або підсвідомому рівні. Багато батьків шукають соматичні або психологічні проблеми здоров’я у своєї дитини, щоб виправдати свої нереалізовані плани відносно дитини. «Адже Ви знаєте, яка вона слабенька, хвороблива дитина», – говорять вони своїм знайомим і родичам. Природно, дитина робить висновок: «Щоб одержати необхідну мені увагу, треба хворіти».
Як це проявляється в дорослому житті? Людина буде випробовувати нездужання, коли в неї щось не ладиться. Вона живе в стані жалості до себе, непевності, залежності від чужої думки.
Одинадцятий вірус: “Не думай!”
Як він виникає? Батьки просто не дають дитині час подумати: «Не забивай голову непотрібними думками», «Багато будеш знати – скоро зістаришся», «Тобі поки не потрібно цього знати».
Як це проявляється в дорослому житті? У стресовій ситуації людина впадає в ступор і не може знайти рішення, часто перебуває в стані тривоги, не певна у собі, відчуває страх зробити помилку.
Дванадцятий вірус: “Не почувай”
Як він виникає? Ця програма формується такими висловленнями батьків: “Хлопчики не плачуть – будь сміливим!”, “Мені холодно – одягни светр!”, “Я голодний – що ти будеш їсти”. Їхній схований зміст: “Не почувай себе, як ти. Почувай – як я”.
Як це проявляється в дорослому житті? Цей вірус веде до розвитку психосоматичних хвороб, неврозів, панічних атак через подавлені емоції.
Таким чином, нав’язування своїх законів і установок (зараження вірусами), навіть якщо дорослі вважають це абсолютно правильним, часто приводить до виникнення ряду комплексів та зниження самооцінки дитини.
Володимир Калошин, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, почесний професор Аерокосмічної академії України, заслужений працівник освіти України, методист Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти НАПН України, полковник у відставці (36 років служби в лавах ЗС) вчений і педагог. Останні 20 років розробляє теорію і практику позитивного мислення та реалізує її в авторських курсах, періодичних виданнях і книгах.
Усе, що досягнуте дресируванням, натиском, насильством, – неміцно, неправильно й ненадійно. Януш Корчак
Кращий спосіб зробити дітей гарними — це зробити їх щасливими. Оскар Уайльд
“Я – правий, а вони – ні”, – одна з основ нашого ставлення до людей, світу. Ви пробували визнати себе неправим?.. Навіть сильній людині це складно зробити. Слабкій – це взагалі не під силу. А якщо привселюдно викрити в неправоті – літературні герої з-за цього стріляються прямо на очах!
Ось, в основному, і вся наша мораль. Добро – те, що подобається ОСОБИСТО НАМ. Зло – те, що НАС САМИХ не влаштовує. Ми народжуємо дітей, цілком ігноруючи спроби, якого б то не було головного мозку, втрутитися в цей процес. А потім усе життя складаємо для них гарні докази, принципи й вимоги, використовуємо “прописні істини” – аби тільки жити не заважали!
Ми починаємо вірити, що маля повинно спати тоді, коли МИ цього прагнемо (немає картини приємнішої, ніж спляча дитина!). Вважаємо, що вона не повинна плакати і взагалі подавати голос (принадність – її й не чутно!). Впевнені, що вона повинна їсти те й стільки, скільки НАМ потрібно (чудо – який апетит!). А пізніше – думати так само, як ми (увесь у мене!). І робити тільки те, що ми скажемо, і бажано з незмінним вдячним ентузіазмом (слухняна і поважна – зразкова дитина!). Ми живемо, як самі того прагнемо – за двох: і за себе, і за дитину.
Наші ЛЮБОВ і ТУРБОТА – у більшій частині наші ж страхи, занепокоєння, нав’язливі переконання й спроби бути гарними батьками. Вони мають украй мало спільного з нормальним, вільним і щасливим життям, і майже нічого з бажаннями й планами самих дітей.
Саме тому за двадцять років дорослішання багато хто з нас розгубив багато чого людського: відкритість світу, інтерес до життя, довіру, товариськість, володіння цим світом, здатність навчатися, бажання вчитися, здатність дивуватися й радіти.
І ось на Землю приходить чоловічок, живий, відкритий, чистий, стоїть на вершині дитинства. Ой, як же не пощастило йому. Чому? Адже рядом – ми: суспільство, батьки переповнені різними стереотипами, міфами, прописними істинами, якими, як вірусами, заражаємо дітей.
Розглянемо їх детальніше.
Перший вірус: “Не живи”
Як він виникає? Мати може крикнути в розпачі маленькій дитині щось на кштальт: ”Краще ти б не народилася!”, ”Через тебе в мене життя наперекосяк!”, ”Очі б мої на тебе не дивилися!”, ”Щоб ти скрізь землю провалився”, ”Мені не потрібний такий поганий хлопчик!”.
Навіть якщо це не вимовляється, це постійно повідомляється дитині мімікою, настроєм, жестами, позою й іншими способами. Такі послання дитині рівносильне наказу: ”Не живи!”
Як це проявляється в дорослому житті? У людини виникає почуття власної непотрібності, розчарування в собі, апатії й бажання ризикувати життям або навіть померти.
Другий вірус: “Не будь собою!”
Як він виникає? Коли батьки прагли хлопчика, а народилася дівчинка (або навпаки), то батьки можуть, наприклад, заохочувати в дівчинці хлопчачу поведінку, і вона буде пишається тим, що все життя сама виконує складну роботу, не довіряючи турботу про себе нікому. Цей вірус також з’являється і тоді, коли дитину порівнюють із іншим: ”Ось Маша відмінниця, а в тебе одні трійки”.
Як це проявляється в дорослому житті? Відчуття провини, розчарування в собі, почуття власної незначності, бажання постійно отримувати схвалення й одночасне самозасудження, відсутність життєвої енергії, відсутність бажань.
Третій вірус: “Не будь дитиною!”
Як він виникає? Якщо батьки самі себе почувають дітьми, живуть у світі власних почуттів і емоцій, тому часто попадають у конфліктні ситуації, закохуються, часто змінюють роботу, не несучи відповідальності за свої вчинки, то вони своєю поведінкою якби говорять: ”Тут є місце для одного маляти, й це маля – я”. На словах це звучить так: ”Ти вже великий, щоб …”, ”Не будь дитиною!”, ”Ти що маленький!”.
Як це проявляється в дорослому житті? Недовіра, бажання проконтролювати інших, зайва відповідальність, невміння розслабитися, напруга, страх втрати.
Четвертий вірус “Не рости!”
Як він виникає? Батьки вважають, що коли їх дитина виросте, то вони стануть старими й нікому непотрібними, тому будь-яка активність із боку дитини сприймається як загроза сенсу їхнього життя. Улюблені фрази таких батьків: ”Ти ще маленький!”, ”Ось коли виростеш!”, ”Це тільки для дорослих!”.
Як це проявляється в дорослому житті? Безвідповідальність, нездатність ухвалювати рішення, непевність, вина за свої рішення, страх невідомості, страх втрати близьких.
Володимир Калошин, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, почесний професор Аерокосмічної академії України, заслужений працівник освіти України, методист Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти НАПН України, полковник у відставці (36 років служби в лавах ЗС) вчений і педагог. Останні 20 років розробляє теорію і практику позитивного мислення та реалізує її в авторських курсах, періодичних виданнях і книгах.
Розбудіть у собі сонечко
Уявіть собі, що одного разу крилатий небесний клерк у бухгалтерських нарукавниках спитає суворо: “У яких стосунках ви перебуваєте з вашим життям?”
Що тут відповісти… “Я працюю на нього”, “Ми ‒ сусіди”, “Причепилося і волочиться слідом!”, “Не знаю: мені його дали”.
І лише дехто чесно скаже: “Я люблю його”
Та й хто в наші часи мотиваційних семінарів, психологічних тренінгів та всього іншого віддано любить життя? Це ж ніби про тих, хто на Еверест, або в Корпус Миру, або пішки навколо світу, або хоча б в ополонку перед сніданком.
Пересічній людині ж ніби належить бути невдоволеною життям і намагатися налагодити з ним стосунки, доки смерть не розлучить їх.
Час безумовної любові до життя, коли зустрічаєш щодень із захватом і щастям, зазвичай закінчується разом з “босоногим дитинством”. Потім, якщо пощастить, настає романтичний період, повний мрій і палких присягань. Життя здається прекрасною незнайомкою, яка ніколи тебе не покине.
І тільки “проживши” з ним пліч-о-пліч років так 40, ти відчуваєш, що починаються звичайні для довгих відносин скарги, докори і розчарування.
Життя обдурило. Обіцяло стати особливим, не таким, як у всіх. А тепер подивіться на нього! Ходить по дому в байковому халаті, оточує негідниками і хамами, не виконує бажань, та й взагалі ‒ нудне й безрадісне.
Носить така людина в душі подив і образу на життя: “Раніше славне було, ніжне, а перетворилося в таку жабу, що, як не цілуй, а в принцесу не обернеться!”
І не думає ця людина, що сама давно перетворилася в буркутуна і зануду: збирає підтяжки для шкарпеток і вилежує на дивані вечори з таблицями “Спортлото”. Не збирається навіть стати вольовою, сміливою і щасливою. Для іншого життя, може, і постаралася б, а для цього, непоказного, ‒ навіщо напружуватися?
Не помічає ця людина, що перестала посміхатися своєму життю і дякувати йому за дрібниці і просто так. Не пишається ним і скаржиться на нього всім навколо. Судить про нього за його дарами і кляне за невдачі і нездійснені мрії.
Забула людина, що навіть від швидкоплинного, захопленого “Яке ж ти у мене чудове!” – життя розквітає, гигоче нерозумно і світиться щастям.
Не помічає людина, як життя терпляче чекає, коли вона стане йому однодумцем, другом, коли вона повірить у нього і полюбить, незважаючи ні на що.
Що ж робити?
А просто розбудіть у собі сонечко. Як? Для цього скористайтеся простою, але дуже потужною вправою. Це допоможе розгорнути кращі сторони життя обличчям до себе. Це дасть змогу стати щасливіше і навчитися посміхатися.
Уявіть, що у вас усередині є живий, теплий і радісний вогник. Навіть якщо вам погано або якось так… байдуже, він все одно у вас є. Тому що радість ‒ це природний стан людини, стан її душі. Навіть якщо ви його не відчуваєте, він просто зачаївся на час ‒ ну, як тліюче вугілля в багатті…
Ось зараз саме час знайти його і роздмухати.
Відчуйте, де воно в тілі відгукнулося? Теплом у животі, ніжністю в грудях, легким першінням у горлі, раптовим покращенням зору або слуху?
Уявіть, який би це був образ: мерехтлива тендітна свічка? Камін з справжніми дровами? Вугіллячко в багатті? Тепле сонечко? Віконце вночі? Або просто промінчик ліхтарика у цілковитій пітьмі?
Підсильте, якщо потрібно, це світло так, щоб вам було з ним добре і надійно. І тепер озирніться навколо… Чи бачите ви, як у відповідь на ваш закличний і теплий вогник навколо запалюється все більше і більше таких самих радісних, теплих і потужних джерел світла? Вони є скрізь, навколо вас, і стають видні саме тому, що відгукуються на ваш промінчик світла.
Зазирніть у очі ваших близьких. Вогник там є, точно. Навіть якщо ви в сварці. Навіть якщо вам боляче. Навіть якщо ви відчуваєте глибоку образу. Зазирніть скрізь власний чарівний вогник ‒ і ви побачите, як точно такий самий яскравіє і в їхній душі.
І у начальника вашого він також є, навіть не сумнівайтеся. І навіть у тих, хто вас покинув у біді. Можливо, вони про нього просто забули… Або роль у них по життю така ‒ нагадувати вам про слабкі місця. Але це вже інша історія.
Згадуйте про цей чарівний вогник, як тільки прокинетеся вранці. І намагайтеся нести в собі це почуття цілий день. Воно буде ставати сильніше, воно допомагатиме вам вирішувати і діяти правильно.
Якщо ви очікуєте, що за допомогою цієї вправи можна маніпулювати іншими і змушувати їх танцювати під свою дудку, то це не так.
Ваш світ ‒ перш за все, для вас!
Якщо вас викликають “на килим” до керівництва, то з вогником у душі ви не будете по-сирітськи виправдовуватися, навіть якщо вас будуть розстрілювати. І насамкінець ланцюг невдач просто розпадеться, бо не буде працювати. А якщо не буде працювати, то навіщо він потрібний?
І рано чи пізно ваш внутрішній світ допоможе іншим згадати про те, що у них також є сонечко.
І, щоб жити в цьому світі, у нас всього один вибір. Це той вибір, коли людина один раз і назавжди для себе вирішує дуже сильно полюбити себе і всіх людей навколо і ніколи не сумніватися в чистоті їхніх намірів, а просто знати, що всіма нами керує любов.
Це той вибір, коли страхи незначні, якщо їх полюбити і прийняти в себе і в оточуючих.
Це той вибір, коли ви вирішуєте: ніколи не сумніватися в собі і близьких; знати, що все навколо вас любить, і всі випробування справедливі і створені тільки для того, щоб дізнатися, що людина робить неправильно, і виправитися.
Це той вибір, коли людина вирішує любити себе, своє короткочасне тіло і свої неприборкані думки. Вірити і ніколи не здаватися, і кожен день дзвеніти ясністю любові і мудрості, впевненості і доброти
Це одне… Глобальне. Складне, але разом з тим, просте рішення… І коли воно зроблено ‒ вже не страшно. Бо скрізь завжди з’являється любов і підтримка. І це дає дуже, дуже багато сил. І як би дивно і складно часом не було, у серці людини завжди звучить голос ясності, який сміється над складнощами, знаходить розраду і підтримку зовні і всередині.
Це той вибір, за яким зникають постійні протиріччя, оцінка, страждання. Життя перетворюється в прекрасний потік змін, досвіду, любові.
Це вибір, коли людське життя стає прекрасним і дивовижним.
Дякуємо Джорджу Барону – англійському математику, який у 1801 році подарував вчителям таку річ, як писати крейдою по дошці. Це була інновація того часу. Але знав би наш Джордж наскільки шкідливою є крейда для організму тих, хто дарує нам безцінні знання 45 хвилин без перестанку, шість уроків на день і п’ять разів на тиждень.
За дослідженням Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я на початку 21-го століття найрозповсюдженішими захворюваннями людини є алергічні захворювання, бронхіальна астма, серцево-судинні захворювання. І при цьому всьому, наші вчителі та викладачі ДОСІ використовують крейду, яка викликає алергію, проблеми шкіри рук, нігтів, запалення горла та затяжний кашель.
До того ж, крейда настільки заважає працювати комфортно та ефективно, що варто задуматися над новими підходами до навчання вже зараз. Чому? А ось чому:
1. Усе, що могли – придумали за вас: використовуйте ці напрацювання у задоволення і для кращих результатів! В мережі існує різноманіття відео пояснень, 3D моделей, схем, навчальних ігор, які ви зможете показувати дітям просто на уроці і активно взаємодіяти.
2. Забудьте про журнали техніки безпеки, що відбирають час уроку. Тепер експерименти у класі абсолютно безпечні! Змішуйте з учнями реактиви, робіть електричні ланцюги прямо на величезній дошці. І навіть перевіряйте правильність виконання експериментів, передавши учню стилуса.
3. Звикли малювати всюди? Не проблема! Робіть нотатки, малюйте стрілочки, обводьте, підкреслюйте, використовуйте усі можливі кольори без меж ?
4. Піклуєтеся про природу, про наші дерева? Забудьте про тонни вологих серветок у класі, які до того ж забруднюють навколишнє середовище. Бо тепер ваші руки чисті та убезпечені!
5. Покоління вже не те… Оці маленькі бешкетники покоління Z не такі прості. Дослідники доводять, що “учні Z” перестають сприймати книжковий текст і прості графічні моделі на дошці, адже їхня фантазія вимагає наочного кольорового сприйняття. Тому настав час для оновлення обладнання та нових освітніх підходів!
НУ ВСЕ! НАСТАВ ЧАС ІНТЕРАКТИВУ НА УРОЦІ!
Ми знаємо! І знаємо, що вам сподобається. І знаємо, що вам точно сподобається розробка українського стартапу Camtouch – магічна паличка, що перетворює будь-який проектор або телевізор на якісну інтерактивну дошку за декілька хвилин. Отримайте доступні інтерактивні технології для сучасного та цікавого навчання. І до того ж, отримайте гарантію та технічну підтримку від українського виробника.
Хочете знати більше про Camtouch?
Контакти Напишіть нам листа! info@camtouch.com.ua Шукайте нас на сайті! camtouch.com.ua Звертайтесь за телефоном! +38(063)8771134 Стежте за нами у Facebook. Більше про нас. Цікаві інтерактивні програми та ресурси для використання з Camtouch, актуальні фінансові гранти для шкіл та інших закладів освіти у нас на сторінці.
Camtouch: зробимо сучасну технологічну освіту доступною!
Коли мрія учня – вчитись із цікавістю та із задоволенням, то мрія вчителя – мати якогось інтерактивного помічника, щоб закохати дітей у науку. Адже в наші дні крейди та сотні букв у підручниках замало для покоління Z, тому український стартап Camtouch створив цікавий девайс, який ще називають “магічною паличкою”, яка оживляє ваш проєктор або телевізор і перетворює його на величезний планшет на стіні!
Створений 10-ти класником для школи майбутнього
Андрій Коноваленко – розробник і дуже кмітливий хлопець – ще у старших класах розумів, що мріє зробити освіту кращою. Він дуже хотів, щоб написане рукою зберігалось на комп’ютері і ніколи не губилось. А будучи студентом – почав реалізовувати свій шкільний задум, тестуючи перші прототипи майбутньої “магічної палички” Camtouch.
Інтерактивна дошка — будь-де!
Зараз Camtouch – це сенсор-камера розміром з долоньку, що дивиться на поверхню і підключена до комп’ютера, та стилуси, якими ви можете керувати поверхнею, так само як і комп’ютером, але перед дітьми на великій дошці. Ви ніколи не прив’язані до кабінету, на відміну від інтерактивної дошки, адже Camtouch поміститься у будь-яку сумку і за декілька хвилин облаштує Вам інтерактивний простір будь-де і будь-коли.
Доступний для українських шкіл
“Інтерактивні технології – це дорого”. Чули про таке? І ми також… Тому Camtouch залишається одним з найдоступніших девайсів на ринку, щоб інтерактивне навчання було в кожному місті, районі у кожного вчителя та учня.. Ми щасливі від того, що тепер більше 300 навчальних аудиторій по всій території України вже облаштовано з Camtouch.
Стежте за нами у Facebook. Більше про нас. Цікаві інтерактивні програми та ресурси для використання з Camtouch, актуальні фінансові гранти для шкіл та інших закладів освіти у нас на сторінці.
