або “Обережно, лонгрід про Різдво, ялинку, кутю, колядки та календар”
Якось молодий рабин прийшов до старого досвідченого ребе і спитав: “Шановний, скажіть мені, чи є така давня традиція – підводитися з місць, коли співають Шма Ісроейл?” – “Нема”. “А скажіть”, – не вгавав молодий колега, – “Чи є така традиція – сидіти, коли співають Шма Ісроейл”? – “Нема”. “Що ж мені робити”, – побивався далі недосвідчений ребе, – “У нашій синагозі посітйно сперечаються, сидіти чи стояти, коли співають Шма….”
“О!” – пожвавися старший, – “А от така традиція якраз є!”
***
Ялинка чи дідух? Пшениця чи рис? Нарешті, 25-го чи 7-го? До нового року чи після? Православне чи католицьке?
“У нашій синагозі” теж не бракує суперечок, чи не так? Ні, навіть не сподівайтеся, я не дам “відповідей в останній інстанції” на жодне з цих запитань-провокацій (хіба скажу, що сам думаю). Але нумо, поглянемо на Різдво Христове, зокрема, на дату та деякі традиції його святкування, час від часу змінюючи оптику, ніби в калейдоскоп. Ану як щось цікаве побачимо. Ну чи вже знайома картинка стане ледь чіткішою та об’ємнішою.
***
Ранні віки. Богоявлення
У перші століття історії Церкви Різдво збігалося з Богоявленням і святкувалося 6 січня. Грецьке слово “Епіфанія” означало “Богоявлення” у сенсі не лише оприявнення божественної природи Ісуса Христа при його хрещенні, а і його фізичну появу на Землі в людському тілі, тобто його народження. Цікаво, що тлумачення свята дещо відрізняло західну і східну традиції ще за за багато століть до появи, власне, католицизму і православ’я. Східна Церква святкувала Богоявлення як свято, у якому поєднувалися Різдво і Хрещення в Йордані. А західна церква відносила до Богоявлення ще і чудо в Кані, і намноження хлібів, і часом навіть воскресіння Лазаря…
Врешті стало очевидно, що всього цього забагато для одного дня, тому і вирішили Різдво святкувати окремо. І гуртом, на третьому вселенському соборі в Ефесі аж у V столітті, домовилися святкувати його 25-го грудня.
***
25 грудня, 6 січня
Знайомі дати, правда? Але якісь “не такі”, шосте замість сьомого чомусь, і акценти дивні. І жодного слова про юліанський чи григоріанський календарі. Чому ж?
Тому що григоріанський календар з’явиться через тисячу років з гаком і про нього ми ще поговоримо. Єдине, від чого я хотів би тут усіх застерегти, то це від тверджень, на кшталт, “від часів Хрещення Русі ми святкували Різдво за православною традицією 7-го січня”. У час Хрещення Русі не існувало офіційного поділу на православ’я та католицизм (хоча розбіжності вже були, і 988, рік Хрещення, і 1054, рік розділення на католиків і православних, це роки за мірками історії досить близькі, визнаю, але ж, але ж). І Різдво 7-го січня святкуватися не могло. Хіба що з огляду на Візантійську (читай грецьку) традицію могло за інерцією змішуватися з Богоявленням і святкуватися 6-го січня. Відповідно умовний Різдвяно-Йорданський святвечір, якщо такий і був, то був 5-го, напередодні свята.
Дивно, правда? Насправді ні, якщо нікому не довзволяти маніпулювати собою з гаслами про “споконвічність традицій” і спокійно дивитися на факти. Бодай на ті, що відомі. Наприклад на той, що навечір’я Різдва вже 5 століть на ту пору як було 24-го грудня.
***
Народження сонця. Коляда
Згадаймо, що люди жили на Землі і до Різдва Христового. А на землях сучасної України – до Хрещення Русі. Хтось би спитав словами героя відомого анекдоту “Та хіба ж це життя?” І можливо навіть мав би рацію, навіть у богословському сенсі. Але ми зараз не про це.
Люди давно обробляли землю і спостерігали за зірками. І добре знали, що 25-го грудня, після того, як день перестав скорочуватися, побув найкоротшим і пару діб незмінним, він починає нарешті приростати. Народжувалося нове сонце, як казали наші пращури. Рік повертав на весну. І ця астрономічна точка відзначалася в той чи інший спосіб практично в усіх культурах чи релігіях. І їй присвячувалися обряди, пісні, традиції. Різні у різних культурах. Хоча так чи інакше вони про одне. Про повернення життя. Про народження. Про оновлення. Про тяглість від предків до нащадків. Про здобутий минулоріч урожай і сподівання на новий.
І коли постало питання, коли святкувати Різдво – то коли ж, як не в день народження сонця. У перші століття Церкви були ще версії – у день сотворення світу, бо відомо ще із старозавітних часів, що світ був сотворений 25-го березня (залишмо генезу цієї дати за межами цієї статті, просто прийміть до відома). Але з часом цей день – 25 березня як день сотворення світу – лишився днем Благовіщення. Днем, коли ангел сповістив Діві Марії про непорочне зачаття. Відповідно, за законами людського тіла і людської природи, які прийняв на себе Христос, через 9 місяців мало відбутися Різдво. Яке ми досі й святкуємо.
Але уявіть, апостоли чи пізніші проповідники приходили проповідувати різним народам і приносили з собою це свято – що вони бачили? Разом з іншими давніми язичницькими звичаями вони знаходили й різні способи святкування зимового сонцевороту. На наших землях вони знайшли, зокрема, колядування і колядки. І побачили, що оспівування народження сонця і оспівування народження того, хто це сонце сотворив не суперечать одне одному. А навпаки, посилюють. Оспівування, проспівування всього найважливішого, живе у наших генах тисячоліттями. І коли сучасні етнологи досліджують деякі колядки – вони недарма чують в них архаїку, давнішу за християнські звичаї.
Я недарма так рясно згадую сонце. Тільки-но уявіть. Вся повнота Церкви вже тисячу років як домовилася між собою, що Різдво святкується тоді, коли сонце повертає на літо. І що Воскресіння святкується першого недільного дня після повного місяця після весняного рівнодення. Аж гульк – а рівнодення і його календарна дата не збігаються. На десять днів!
***
Календар і містика
І тут виявилася іще одна відмінність між раціональністю західної і схильністю до трансцеденції східної церкви, які на ту пору вже п′ять віків офіційно були розділені із взаємними анафемами включно. На заході сказали: – Календар не вказує точно на рівнодення? Поправимо календар. На сході сказали: – Календар не вказує точно на рівнодення? Проігноруємо рівнодення.
На заході запровадили новий календар, викресливши 10 днів зі вжитку (у Нідерландах приєдналися до реформи так “вчасно”, наприкінці грудня, що люди залишилися взагалі без Різдва). На сході ж подекуди сповідують принцип “це не Пасха рухається відносно календаря, а календар відносно Пасхи” і взагалі не переймаються астрономічними невідповідностями, які нині вже становлять не 10, а 13 днів. Через сто років Різдво за Юліанським календарем припадатиме на 8-ме січня, а не на 7-ме? Ну і що?
Дехто, правда, у Східній Церкві потім спохопився і у 1923 році розробили новоюліанський календар, який аж до 2800 року збігається з григоріанським і “ставить Різдво на астрономічне місце”, тобто на 25 грудня. А дату Пасхи, не менш, а може і більш важливу за дату Різдва, але про це згодом, і далі рахують за старим, юліанським календарем, залишивши астрономічному кесарю – астрономічне кесареве, а пасхальну містику – пасхальній містиці.
Воістину євангельський компроміс, хіба ні?
***
Ялинка чи дідух?
До речі, якби ви спитали у давніх отців церкви десь тако аж по 15 століття чи поставили вони вже ялинку на Різдво, вони б сильно здивувалися.
Ялинки почали ставити лютерани. Перша історична згадка про ціле дерево, встановлене і прикращене до свята – 1510 рік! А знаєте, коли першу ялинку поставили у Ватикані? У 1982 році! Ну не любили там протестантів та їхні традиції. Так само як і православні з греко-католиками не любили католиків на українських територіях, чому й ідея нового календаря “не зайшла”, на тлі тогочасної ворожнечі, але я відволікаюсь.
Цікаво, що ще під час сатурналій у Давньому Римі храми прикрашали вічнозеленим плющем, а у сценах-містеріях про гріхопадіння Адама і Єви, що з 14 століття розігрувалися в церквах, фігурувало вічнозелене ж таки дерево визнання добра і зла. Тож прообрази у ялинки були. Але сама ялинка і різдвяні вінки – це таки до Мартіна Лютера і його німецьких послідовників. Звідти вона приїхала за Петра І до царської Росії і потім вже до нас в Україну.
А що у нас було до того? Там, де не було протестантів (а їх в Україні було чимало, насправді, так що і без Петра ялинка могла спокійнісінько до нас доїхати) і до них – був дідух. Перший сніп з найкращого збіжжя, який зберігався від зажинок аж до Різдва, коли урочисто вносився до хати, символізуючи духів предків, добробут, втілюючи сподівання на добрий новий врожай. Суто хліборобська історія, абсолютно архетипічна для наших теренів.
З того ж хліборобського, глибоко дохристиянського, але такого, що йому ніяк не суперечить, звичаю походить і кутя. Пісна страва з пшениці, яку готують тричі. На Святвечір Різдва, на Василя та на Йордан. Чому її в Україні подекуди готують з рису, не уявляю. Хіба бо більшовики-атеїсти знову постаралися і піди знайди ще ту пшеницю, особливо у Хрущовські часи. Але зараз не Хрущовська відлига, і це у Китаї, а не у нас молитва “Отче наш” містить рядки “рис наш насущний дай нам днесь”. У нас хліб – це таки пшениця, тож облишмо рисову кашу нашим далекосхідним братам. Колись зустрінемось з ними якось на Різдво на уральській ділянці українсько-китайського кордону, там кутю з рису і спробуємо.
***
Замість епілога
А за дев′ять місяців до того, 25 березня, якраз на Благовіщення, що нарешті збігається з днем сотворення світу, ми згадаємо, що колись святкували його 7-го квітня. Згадаємо як розбіжності у поглядах, загарбницькі настрої, чиїсь імперські амбіції і звичайніснька пропаганда (“адін народ”, “какая разніца”, “общая купєль” і т. д.), як інструмент їхнього втілення, призводили до того, що ми жили з сусідами і братами во Христі (по ділам, а не на словах братами) у фактично різних астрономічно-календарних реальностях і…
… і зітхнемо з полегшенням: “Христос народився! Славімо Його!!!”
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Квітка надії
Жив-був собі один народ. Працював та відпочивав, народжував дітей та турбувався про старих, дотримувався традицій та створював щось нове. Тобто жив так, як більшість народів на Землі.
Але одного разу, під кінець зими, напали на нього вороги-сусіди. І затягнулося небо страшною сірою імлою. Стало темно та страшно. Ворог-сусід приніс війну, а з нею руйнування, смерть, тривогу та невпевненість. Чоловіки та жінки пішли захищати рідну землю, а більшість дітей змушена була виїхати подалі від своїх домівок. Імла була настільки щільною, що жоден, навіть маленький, промінчик не пробивався крізь неї. Найбільше цієї мряки лякалися діти.
***
І тоді кожен, хто став на захист, послав часточку свого серця – маленьку іскорку – у небо. Кожен, хто допомагав захисникам, спрямували свої іскорки в імлу. І пробили вони тьму. І долинув до землі промінчик сонця.
А тим часом прийшла весна. Природа мала відроджуватися, хоча їй теж було боляче. І той єдиний промінчик сонця освітив землю, яка ще спала, та пробудив у ній зернятко особливої квітки – квітки надії. З кожним днем зернятко набиралося сили під землею, щоб пробитися назовні. І доки уся природа спала та очікувала сонячного проміння, квітка надії росла, незважаючи на темінь навколо. І десь за тиждень розквітла яскраво-червоним сяючим цвітом. Квітка була маленьким ліхтариком, бо справді випромінювала світло.
Вдома вони знайшли найкраще місце, під вікнами, щоб посадити квітку-ліхтарик і відчувати надію від маленького світла будь-коли. А квітка мала ще одну особливість. Вона народжувала біля себе ще інші квітки, якщо хтось потребував світла та затишку. Тому за тиждень біля принесеного ліхтарика пробилися крізь темряву ще кілька подібних світлячків.
Сусіди дітей не могли пройти повз, щоб не подивитися на диво. Тому стали просити і собі хоч одну квітку. Діти, звичайно ж, ділилися квітками. Так у всьому селищі стало світло та затишно, хоча темрява ще не розвіялась, бо ворог ще не був здоланий.
Квітка, точніше її діти, почала мандрувати від селища до міста, від села до хутора – скрізь борючись із темрявою та злом. Людям вона так полюбилася, що вони назвали її квітка надії.
***
А тим часом захисники та ті, хто їм допомагає, били ворога. Крок за кроком, метр за метром вони звільняли рідну землю. І де вони уже пройшли, то поступово темрява розсіювалася. Сонячне сяйво освітлювало землю, і починали швидко з’являтися квіти та трави, усіляке зело. Тоді діти збирали квітки надії, які допомогли їм подолати страх, та відправляли захисникам, що боронили землю. Їх відвозили ті, хто допомагав захисникам.
Так промінчики з’явилися на передовій – і стали оберегом від зазіхань ворога. З’ясувалося, що квітку можуть бачити тільки правдоборці, а ті, хто ніс зло та брехню, не бачили чарівного світла. І це допомагало швидко помітити ворога та миттєво його знищити.
І коли захисники заходили у звільнені міста та селища, то вони кожному мешканцю дарували квітку надії, яка надавала людям сили та наснаги. Квітка надії пройшла з нашими захисниками до кінця війни, допомагаючи нищити ворога. І у кожному серці жила надія на мирне та світле життя.
***
Після війни розсіялася темрява. Уся земля була усіяна квітками-ліхтариками, які уже не сяяли вдень. Вдень вони спали. А ось вночі вони освітлювали усі закутки країни, бо народ втомився від темряви і хотів, щоб було видно завжди.
І коли люди дивилися на квітки надії, то розуміли, що ті частинки сердець, які були надіслані захисниками та тими, хто їм допомагав, перетворились у ці промінчики та врятували від зневіри і їх, і захисників.
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.
Котики
Казка. Частина 7
Волонтери
Віра, Надія, Любов та Софія
Це сталося не зараз. Це відбувається уже дев’ятий рік, бо сусідня держава гієн напала на мирну державу котиків. Для усього світу гієни намагаються бути благородними котами, але їхня підлість постійно вилазить у їхніх діях. Зараз вони вже не ховаються.
У котиків була дуже дружня родина. Їхня мама Любов мала сестру Віру та маму Надію. Саме ці найдорожчі люди приїхали до них додому.
Дзвінок у двері. Малі почули, що у квартиру тихо хтось увійшов. Коли кошенята вибігли у коридор, то відразу кинулись у обійми до бабусі.
– Бабусю! Тітко Віро! Ура у нас гості!
– Так, ми до вас надовго, – сказала бабуся.
– Надовго? – здивувалися Софійка та Святик.
– Я буду допомагати вам, а ви мені. Також треба буде підтримувати вашого тата та тітку Віру, – пояснила бабуся.
Вони занесли свої речі. Багато розмовляли, але не як завжди гамірно, а якось тихо та майже пошепки. Кошенята сиділи у куточку і так само тихо спостерігали за усім.
Тітка Віра майже відразу попрощалась і побігла, взявши із собою бутерброд та чай у термосі, бо не знала, коли зможе вирватися знову додому.
– Бабусю Надіє, ти до нас надовго? – ще раз перепитали кошенята, коли їхня тітка пішла.
– Так. Вам дивно?
– Ага, бо раптово ти ж ніколи не приїжджала, – сказав Святик.
– Зараз такий час, що треба усе робити раптово, – з посмішкою відповіла бабуся.
А тоді сіла разом з онуками на дивані та розповіла:
– Ми з вашою тіткою приїхали сюди, щоб, справді, допомогти. Тітці Вірі зараз немає коли вести господарство, бо вона знову почала волонтерити. Ви ж не знаєте, а у нас був такий час, коли треба було захищатися від наших сусідів – країни гієн. Вони зараз вкотре напали, але вже не ховаючись. Тоді ж вони це зробили потайки. Тоді всі коти почали допомагати нашим військовим – тиграм та левам. На той час у них не було нічого, що їх могло захистити. Саме цим тоді почала займатися ваша тітка Віра. Вона збирала гроші, знаходила людей, які могли допомагати, шукала захисні шоломи та бронежилети, взуття та одяг, машини та їжу. Усе, щоб наші військові могли захищати нашу землю. Вона це робила, та не отримувала ніяких грошей – тому це називається волонтерство. Волонтери допомагають завжди без отримання зарплатні, але здобувають величезний досвід. Волонтери допомагають як військовим, як зараз, так і звичайним людям. Наприклад, щоб організувати якийсь захід. Це завжди почесна робота. Зараз знову прийшов той час, коли ваша тітка може допомогти. Вона це уміє робити дуже добре. А ми її будемо підтримувати: годувати, одягати, піклуватися про неї, бо у неї на себе, так як і у вашого тата, часу не буде зовсім. Допоможемо їм?
– Звичайно, – зворушено загомоніли кошенята.
Увечері знову був сигнал тривоги. В укриття вони йшли знову учотирьох – тільки цього разу разом із бабусею. А з нею уже не було так страшно, бо це ж бабуся – з нею завжди затишно.
Ця пісня заполонила інфопростір і полонила серця українців. І це – природньо: саме у ці дні 2022 року відбувається наша з вами боротьба з російськими агресорами. Ми самовіддано боронимо свою Державу Україну, свої землю, волю та незалежність!
Тетяна Ухіна Лише зачувши пісню гурту LT United з Литви, у мене миттєво виникла ідея створення цієї публікації для усіх підписників Тренінгового центру СУТО. Я звернулася до поліглота і тренера з англійської Івана Боброва. Саме у його практиці є цікава методика “Вивчаємо іноземну мову через музику”. Я дякую Івану за підтримку! Знайомтеся:
Іван Бобров TESOL-сертифікований викладач, тренер з англійської. Автор методики “Англійська для ТОПів” 700 учнів з 16 країн. 8 років – досвід викладання. Експерт ТК “Київ”, “Перший Діловий”, “8 Канал”, “UA:Перший”, “Громадське Радіо”. Спікер конференцій Language Forum, AngloForum, Language Booster, Ізі English Forum, “Технології Щастя”, Language Factory, International TESOL/TEFL Conference (Київ, 2019) Офіційний перекладач “Форуму союзників та союзниць БАМ!” (2020, 2021) наhromadske.ua Гість “Освітнього рандеву з Тетяною Ухіною. Випуск 34” 11.08.2021. Дивіться тут – СУТО: Освітнє рандеву з Тетяною Ухіною. Гість – Іван Бобров. Випуск 34
Бажаємо вам приємних хвилин і насолоди від пісні та навчання 😉 Поїхали!
LT United – You Are The Winners, Ukraina
Учасники “Євробачення-2006” від Литви LT United змінили слова пісні, з якою вони посіли шосте місце у конкурсі, що є найкращим результатом для країни за весь час, поки вони брали участь у “Євробаченні”. Пісня мала назву “We are the winners of Eurovision” (“Ми переможці Євробачення”), а тепер вона звучить як “You are the winners, Ukraina” (“Ви – переможці, Україно”).
Іван Бобров: Пісня – подарунок для поліглота. Адже в тексті – одразу 4 мови: англійська, французська, українська та кілька “слів” російською. Готові?
*Переклад – у квадратних дужках []
*** You are the winners You are, you are! You are the winners You are, you are!
[Ви – переможці Саме так, саме так! …] Go, Go!! [Вперед, вперед!!]
You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are! You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are!
[Ви – переможці, Україно Саме так, саме так! Саме так, саме так! …]
We gotta fight, Fight, fight, fight, fight for the freedom Fight, fight, fight, fight, fight for the freedom
[Ми мусимо битися, Битися, битися, битися, битися за свободу Битися, битися, битися, битися, битися за свободу]
You are the winners, Ukraina
( 🇫🇷 de l’Ukraine a Lituanie) (Slava Heroyam, a tous nos amis) You are the winners, Ukraina ( 🇫🇷 chantons la même chanson) (Ukraine started going on)
[Ви – переможці, Україно фр. “Від України до Литви” “Слава Героям, усім нашим друзям” … фр. “Заспіваймо одну пісню” Україна вже виривається вперед]
Everyday disaster in your area Everyday you’re fighting for your land It doesn’t matter enemy’s hysteria The fight for freedom never gonna end
[Щодня у вашому краї лихо Щодня ви б’єтеся за свою землю Істерія ворога не має значення Боротьба за свободу не закінчиться ніколи]
(рос.) Русский военный корабль, иди на х*й! Вёслами греби! Русский военный корабль, иди на х*й! Слава Украине!
Героям слава! Go!
You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are! You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are! You are the winners, Ukraina You are the winners, Ukraina You are the winners, Ukraina You are the winners, Ukraina
We gotta fight, Fight, fight, fight, fight for the freedom Fight, fight, fight, fight, fight for the freedom You are the winners, Ukraina Fight!
[Ви – переможці, Україно Бийтеся!]
***
Ми неодмінно переможемо! Слава Україні! Героям Слава!
Інна Курило, сертифікована консультантка-казкотерапевт, жіноча тренерка та письменниця, авторка серії дидактичних книжечок-казочок для дітей “Пригоди Кексика і його друзів”, книжки-розмальовки терапевтичних історій для дітей “Малюємо казку”, авторка соціально-психологічного роману “Аромат гіркого апельсина, або історія однієї леді”. Учасниця проекту на каналі СТБ “Супербабуся”. Тренерка Тренінгового центру СУТО.
Одного вечора малюк Квадрик почув історію їхнього сусіда – бувалого бойового квадрокоптера. Сусід розповідав, як він допомагав людям у війні проти підступних загарбників. Цікаво стало Квадрику, і якось він, долаючи ніяковість, підійшов до старого воїна.
– Дідусю Дроне, розкажи мені про те, як ти воював.
– Для чого тобі війна, малюче? – запитав дідусь.
– Я теж хочу допомагати людям боронити свою Землю.
– Це тяжка праця, синку. Вибери собі іншу професію.
– Ні. Я відчуваю, що оборона моєї квітучої країни – моє призначення!
– Ну що ж. Добре. Тоді слухай. Коли я народився, то був маленьким іграшковим дроном у одного хлопчика, – почав свою історію тихим скрипучим голосом Дідусь.
– Він запускав мене в небо, а я робив світлини того, що бачив. Хлопчина займався у фотогуртку і мріяв стати фотографом. Та якось одного зимового ранку його батько отримав сигнал тривоги й почав збиратися на війну. Він був військовим.
На нашу квітучу та роботящу країну напали безчесні та підступні вороги. Батько хлопчика вирішив забрати й мене із собою. Так почався мій складний шлях на війні. Мене використовували і для доставки боєприпасів, і для фотографування ворожої техніки. Мене навіть перетворили на саморобну вибухівку. Та я, прилетівши на голову окупантам та накидавши їм боєприпасів, втік, хоча й мене пошкодили.
Тепер я на пенсії, передаю досвід молодим квадрокоптерам і підробляю експонатом для дітей. Вчу їх працювати з дронами.
– Я теж хочу, як ви, боронити нашу Землю, – твердо сказав Квадрик.
– Тоді тобі треба дуже багато вчитися. Мій тип дрону вже давно застарів, і зараз не кожен квадрокоптер мого типу може стати ефективним воїном.
– Я готовий вчитись, дідусе Дроне! Я стану найкращим воїном серед усіх видів квадрокоптерів.
Так почалося у Квадрика серйозне навчання. Технології світу пішли далеко вперед. У військовому таборі ким йому тільки не траплялося бувати. Його вчителі-винахідники переповідали неймовірні бувальщини про знайомих українських майстрів.
Вони могли довести, переобладнати й перевчити мирний квадрокоптер до стану сміливого та точного ударного безпілотника завдяки кмітливості. Потужне навчання пройшов наш герой. За рік він став справжнім ударним літальним апаратом на ім’я Безпілотник.
Турботливі вчителі-конструктори удосконалили його та змінили конструкцію. І найголовніше –він був тепер озброєний ракетами й зовсім не боявся ворогів. Наш герой став одним із кращих безпілотних літаючих апаратів у війську. Тепер нашого Квадрика називали бойовим безпілотником-асом.
Він заступив на охорону кордону своєї країни. Здавалося, що він усього досяг і далі вчитися нема чому.
Та, якось у його частину прибули його колеги з Туреччини. Вони мали інший двигун, тільки один пропелер і лазерний далекомір-цілевказівник. Наш Квадрокоптер був у захопленні від колег та захотів знову вчитися та вдосконалюватися. До його бажання керівництво поставилося схвально.
Навчання Квадрокоптера продовжилося. Він навчився користуватись усіма новими функціями, які надали йому закордонні вчителі. Тепер можливості нашого героя, як літального апарату, розширилися та стали надзвичайними.
За день до початку третьої світової війни наш ударно-розвідувальний літальний апарат на ім’я Безпілотник став у стрій та заступив на чергування.
