Кухня уроку… Кухня знань… Уроки життя…
Менеджер у Тренінговий центр СУТО. Автор проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Урок − це більше, ніж 45 хвилин
Сьогодні вкотре вчилась у Гордона Рамзі готувати – і усвідомила, що вчителі та батьки, подібно кухарям, кожного дня готують, але ця їжа духовна – це знання, навички та уміння.
Уміло замісити методи та прийоми, щоб отримати смачний результат.
Кухар готує кожного дня, бо ми з вами споживаємо їжу щоденно, розуміючи, що це енергія, яка допоможе нам вижити, бути здоровими, надасть силу.
Викладачі або батьки вкладають у нас знання та розуміння життя, щоб у кожного була можливість забезпечити себе, створити свою родину, стати особистістю.
Урок, знання, вміння та навички – поняття, які у суспільстві пов’язуються з освітніми закладами та викладачами. Але ж урок – це поняття набагато ширше, ніж 45 хвилин у школі.
Здається, треба зрозуміти, що урок – це певне завдання, яке ти отримав і виконав швидше або довше, ніж відведено часу. Або взагалі не виконав. А завдання ти можеш отримати від будь-кого, і у першу чергу від своїх батьків або близьких, хто тобою опікується.
Уміти гратись − важливо
Першими на кухні ваших знань з’являться батьки – це вони вчать ходити, говорити, обслуговувати себе. При цьому їх роботу не видно, як ми не бачимо кухаря ресторану, який десь на кухні створює шедеври. Для цього батьки читають книжки про виховання або згадують власне дитинство, намагаючись не повторити помилки своїх батьків, та сподіваються дати своїй дитині найкраще.
Далі на кухню приходять вихователі, які поступово розвивають дитину, крокуючи від простого до складного. Що при цьому роблять батьки? А вони, як і на будь-якій кухні, підтримують порядок та продовжують розвивати дитину. Що найважливіше у цей період? Навчити дитину самостійно себе обслуговувати, навчити її спілкуванню з іншими, навчити гратись та організовувати гру. Чим більше ваша дитина буде гратись самостійно, придумуючи різні ролі та виконуючи їх, тим легше їй буде потім вчитися, бо вона сама себе навчиться організовувати.
Уміти вчитися самостійно
Наступний етап – початкова школа. Дитина любить гратись, і саме у цей період вона усвідомлює, що є знання, які можна отримати тільки тоді, коли ти докладаєш зусиль (дуже корисна навичка у майбутньому для будь-кого, бо усе, що ми робимо у житті, – без зусиль, витрачених нами, не втілиться у результат). Ось тут починається найскладніше, що ті діти, які невпевнені у собі, яким не дали можливості діяти самостійно, якими опікуються через міру (бо він або вона ще маленькі), не можуть здолати саме цей момент у навчанні.
Мрія кухаря – смачно нагодувати, а мрія вчителя, щоб дитина хотіла отримувати знання. Але ж, щоб навчитись читати склад “ма”, комусь треба раз показати – і зрозуміло, комусь – посидіти день, а комусь витратити тиждень або більше. Від чого це залежить? Від особливостей характеру та розвитку дитини, від компетентності того, хто вчить, від самопочуття обох сторін та зовнішніх факторів. Недарма ж кажуть, що якщо хочете, щоб ваша дитина читала, читайте ПОСТІЙНО самі. Якщо я (як вчитель) хотіла, щоб мої учні не смітили на вулиці, то я за будь-яких обставин – не роблю такого. Ми виховуємо своїм прикладом.
Саме у початковій школі треба закласти основи самостійності і відповідальності – це дуже нелегко. І ніякого культу оцінки, а тільки культ знань, умінь та навичок. Чи може це зробити вчитель сам? Ні, бо ці основи закладаються батьками. Так, батьки продовжують виконувати усі функції, про які ми уже говорили, але усвідомлюють, що їх дитина росте, розвивається, тому кожного дня дитина повинна ставати кращою. Чи може допомогти батькам вчитель? Так, він повинен бути компетентним, щоб розставити акценти у розвиткові та поведінці учня та допомогти покращити ситуацію.
Вправлятись, щоб закласти фундамент
Якщо на кухні кілька господинь, то… Навіть пояснювати не треба, що буде суперечка. А учень чи учениця 5-го класу? До розвитку дитини цього періоду долучаються одночасно багато вчителів-кухарів, і кожен вимагає та вчить по-своєму, вважає, що його предмет найголовніший. Чи вони праві? Так, бо ми не знаємо, який предмет стане для когось найважливіший – згадайте себе у дитинстві, як ви обирали професію: чи стали ви тим, ким мріяли? Більшість заперечить, бо життя розпорядилось не так, як ви очікували. Тому готуйте дитину до життя. Інша справа: як? Про інгредієнти, які варто застосувати, треба написати окрему статтю, або й не одну. А коли дитину навчають багато людей одночасно – то суперечка виникає у внутрішньому світі дитини (дорослі, не забувайте про це!).
На цей час учень починає отримувати ґрунтовні основи знань. Вчителі повинні не просто віддати знання, а закласти фундамент – це багато вправ, як у грі на музичному інструменті, та викладання від простого до складного, як у спорті. Батьки – підтримка та контроль. Якщо дитина самостійна та відповідальна, прагне розвиватись, то усі усе зробили правильно. Якщо ж якась складова втрачена, то дитині важко вчитись (наприклад, вона не уміє це робити самостійно), батькам складно, бо треба після робочого дня ще й домашні завдання виконувати, а вчителям, бо дитині на уроках не цікаво – вона не встигає за іншими у процесі навчання. Чи можна виправити ситуацію? Так, знову ж таки треба починати батькам розуміти, у чому помилились або що не дали дитині (і зараз не про матеріальне). Втрачений час не повернеш, але надолужити ще є можливість. Пам’ятайте, що будете ламати по-живому, бо якщо людина лінувалась, то, щоб вона почала працювати, потрібні зусилля саме її, а оточуючі будуть допомагати. З дитиною складніше, бо її балували, а потім перестали – їй складно це зрозуміти.
Вибір у житті
Уявляєте, яка каша звариться до кінця 9-го класу у голові дитини… І ось тут саме той період, щоб усвідомити: ця людина змогла опанувати знання так, що буде здобувати вищу освіту, тому піде у старшу школу, чи усе ж таки знання, уміння та навички так собі, тому варто зосередитись на фізичній праці – і дорога у профосвіту. Цей вибір робить родина. Інколи не хочеться, щоб дитина йшла у коледж, бо розумієш, що у майбутньому вона може не реалізуватись на повну, але вибір зроблено.
Далі у кожного свій шлях, але усі крокують до одного – до майбутньої професії, до роду заняття, чому присвятять життя. Там буде випробування ЗНО. А потім буде зрозуміло, що вчитися у вузі складніше, ніж здавати ЗНО. Усвідомлення, що у вузі ти отримав у більшості випадків теорію, а до практики треба йти самостійно, набиваючи гулі. І це той час, коли ти сам повинен розуміти, що для тебе найважливіше. І найголовніші кухарі твого навчання, батьки, уже розуміють, що зроблено не так, знають, що треба відпускати у вільне плавання у морі життя.
Чи закінчується навчання, коли ти уже йдеш працювати? Ні, бо якщо хочеш чогось досягти, то вчишся далі, змінюєш себе і світ.
Хто формує людину…
За роки виростає дитина, формується людина, усвідомлюється призначення – і усі, хто був дотичним до процесу, відбився у характері людини, діях та поглядах. Як ви думаєте, хто на цій кухні шеф-кухарі? Хто впливає найбільше та керує процесом? Найважливіші уроки – уроки життя, дають батьки, навіть тоді, коли кажуть, що треба тепло одягатись чи виконують разом з тобою зарядку зранку, тоді, коли просять допомогти з домашніми справами чи читають книжку ввечері, тоді, коли не поспішають допомогти з домашнім завданням, а пояснюють кроки, які повинен зробити ти, щоб будь-коли виконати його самостійно.
Вихователь у дитячому садочку, учитель у школі, викладач у вузі – це ті люди, яким треба усвідомлювати, що вони є важливими складовими у долі дитини, і робити усе, щоб не зашкодити, розвивати та удосконалювати, формувати людину.
Чи усвідомлюють батьки та викладачі, яку вони виконують роль у становленні дорослої людини?
Вас зацікавить публікація Віти Прачової “10 кроків до продуктивного іспиту: Як прийти на іспит із ясною головою та зберігати продуктивність якомога довше”
Читайте тут https://suto-tc.com/vita-prachova-10-krokiv/