Розбудіть у собі сонечко
Уявіть собі, що одного разу крилатий небесний клерк у бухгалтерських нарукавниках спитає суворо: “У яких стосунках ви перебуваєте з вашим життям?”
Що тут відповісти… “Я працюю на нього”, “Ми ‒ сусіди”, “Причепилося і волочиться слідом!”, “Не знаю: мені його дали”.
І лише дехто чесно скаже: “Я люблю його”
Та й хто в наші часи мотиваційних семінарів, психологічних тренінгів та всього іншого віддано любить життя? Це ж ніби про тих, хто на Еверест, або в Корпус Миру, або пішки навколо світу, або хоча б в ополонку перед сніданком.
Пересічній людині ж ніби належить бути невдоволеною життям і намагатися налагодити з ним стосунки, доки смерть не розлучить їх.
Час безумовної любові до життя, коли зустрічаєш щодень із захватом і щастям, зазвичай закінчується разом з “босоногим дитинством”. Потім, якщо пощастить, настає романтичний період, повний мрій і палких присягань. Життя здається прекрасною незнайомкою, яка ніколи тебе не покине.
І тільки “проживши” з ним пліч-о-пліч років так 40, ти відчуваєш, що починаються звичайні для довгих відносин скарги, докори і розчарування.
Життя обдурило. Обіцяло стати особливим, не таким, як у всіх. А тепер подивіться на нього! Ходить по дому в байковому халаті, оточує негідниками і хамами, не виконує бажань, та й взагалі ‒ нудне й безрадісне.
Носить така людина в душі подив і образу на життя: “Раніше славне було, ніжне, а перетворилося в таку жабу, що, як не цілуй, а в принцесу не обернеться!”
І не думає ця людина, що сама давно перетворилася в буркутуна і зануду: збирає підтяжки для шкарпеток і вилежує на дивані вечори з таблицями “Спортлото”. Не збирається навіть стати вольовою, сміливою і щасливою. Для іншого життя, може, і постаралася б, а для цього, непоказного, ‒ навіщо напружуватися?
Не помічає ця людина, що перестала посміхатися своєму життю і дякувати йому за дрібниці і просто так. Не пишається ним і скаржиться на нього всім навколо. Судить про нього за його дарами і кляне за невдачі і нездійснені мрії.
Забула людина, що навіть від швидкоплинного, захопленого “Яке ж ти у мене чудове!” – життя розквітає, гигоче нерозумно і світиться щастям.
Не помічає людина, як життя терпляче чекає, коли вона стане йому однодумцем, другом, коли вона повірить у нього і полюбить, незважаючи ні на що.
Що ж робити?
Уявіть, що у вас усередині є живий, теплий і радісний вогник. Навіть якщо вам погано або якось так… байдуже, він все одно у вас є. Тому що радість ‒ це природний стан людини, стан її душі. Навіть якщо ви його не відчуваєте, він просто зачаївся на час ‒ ну, як тліюче вугілля в багатті…
Ось зараз саме час знайти його і роздмухати.
Відчуйте, де воно в тілі відгукнулося? Теплом у животі, ніжністю в грудях, легким першінням у горлі, раптовим покращенням зору або слуху?
Уявіть, який би це був образ: мерехтлива тендітна свічка? Камін з справжніми дровами? Вугіллячко в багатті? Тепле сонечко? Віконце вночі? Або просто промінчик ліхтарика у цілковитій пітьмі?
Підсильте, якщо потрібно, це світло так, щоб вам було з ним добре і надійно. І тепер озирніться навколо… Чи бачите ви, як у відповідь на ваш закличний і теплий вогник навколо запалюється все більше і більше таких самих радісних, теплих і потужних джерел світла? Вони є скрізь, навколо вас, і стають видні саме тому, що відгукуються на ваш промінчик світла.
Зазирніть у очі ваших близьких. Вогник там є, точно. Навіть якщо ви в сварці. Навіть якщо вам боляче. Навіть якщо ви відчуваєте глибоку образу. Зазирніть скрізь власний чарівний вогник ‒ і ви побачите, як точно такий самий яскравіє і в їхній душі.
І у начальника вашого він також є, навіть не сумнівайтеся. І навіть у тих, хто вас покинув у біді.
Можливо, вони про нього просто забули… Або роль у них по життю така ‒ нагадувати вам про слабкі місця. Але це вже інша історія.
Згадуйте про цей чарівний вогник, як тільки прокинетеся вранці. І намагайтеся нести в собі це почуття цілий день. Воно буде ставати сильніше, воно допомагатиме вам вирішувати і діяти правильно.
Якщо ви очікуєте, що за допомогою цієї вправи можна маніпулювати іншими і змушувати їх танцювати під свою дудку, то це не так.
Ваш світ ‒ перш за все, для вас!
Якщо вас викликають “на килим” до керівництва, то з вогником у душі ви не будете по-сирітськи виправдовуватися, навіть якщо вас будуть розстрілювати. І насамкінець ланцюг невдач просто розпадеться, бо не буде працювати. А якщо не буде працювати, то навіщо він потрібний?
І рано чи пізно ваш внутрішній світ допоможе іншим згадати про те, що у них також є сонечко.
І, щоб жити в цьому світі, у нас всього один вибір. Це той вибір, коли людина один раз і назавжди для себе вирішує дуже сильно полюбити себе і всіх людей навколо і ніколи не сумніватися в чистоті їхніх намірів, а просто знати, що всіма нами керує любов.
Це той вибір, коли страхи незначні, якщо їх полюбити і прийняти в себе і в оточуючих.
Це той вибір, коли ви вирішуєте: ніколи не сумніватися в собі і близьких; знати, що все навколо вас любить, і всі випробування справедливі і створені тільки для того, щоб дізнатися, що людина робить неправильно, і виправитися.
Це той вибір, коли людина вирішує любити себе, своє короткочасне тіло і свої неприборкані думки. Вірити і ніколи не здаватися, і кожен день дзвеніти ясністю любові і мудрості, впевненості і доброти
Це одне… Глобальне. Складне, але разом з тим, просте рішення… І коли воно зроблено ‒ вже не страшно. Бо скрізь завжди з’являється любов і підтримка. І це дає дуже, дуже багато сил. І як би дивно і складно часом не було, у серці людини завжди звучить голос ясності, який сміється над складнощами, знаходить розраду і підтримку зовні і всередині.
Це той вибір, за яким зникають постійні протиріччя, оцінка, страждання. Життя перетворюється в прекрасний потік змін, досвіду, любові.
Це вибір, коли людське життя стає прекрасним і дивовижним.
І… хочеться жити і творити.