Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу,
Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури..
Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”.
Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Частина 1 “На межі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-1/
Частина 2 “Повітряна тривога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-2/
Частина 3 “Усе буде Перемога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-3/
Частина 4 “Літак у повітрі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-4/
Частина 5 “В укритті” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-5/
Частина 6 “Прапорець-оберіг” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-6/
Частина 7 “Волонтери” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-7/
Частина 8 “Спокій, і тільки спокій…” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-8/
Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.
Котики
Казка. Частина 9
Мамині обійми
Ніч минула тривожно. Уже ввечері було оголошено чергову тривогу, і наші котики поквапилися в укриття. Із собою вони узяли теплі речі та ковдри, бо краще ніч перебути там, а значить, треба поспати, навіть у таких умовах.
В укритті знову було багато котів. Чути було розмови, плач та сміх дітей. Усі переживали цей час по-своєму.
Кошенята розмістилися у звичному для них куточку. Біля них знову була родина, з якою вони колись тут познайомились.
Сьогодні саме бабуся вирішила розважити малечу. Чотири пари очей зосереджено дивились на старшу жінку та ловили кожне її слово. А бабуся уміла захопити! Саме за це її обожнювали Софійка та Святик.
Бабуся розповідала цікаві історії із життя, а потім читала книжечку, що її завбачливо взяла із собою.
Кошенят ніхто спеціально спати не вкладав – вони заснули самі, пригорнувшись до своїх мам, під спокійний голос бабусі. Вночі до них приєдналися тато та тітка Віра. А вранці, коли малеча ще спала, дорослі віднесли їх додому на руках. Допомогли впоратися із дітьми і своїй знайомій, бо вона була одна. Її чоловік служив у військові і був тигром, командував підрозділом.
Кошенята спали неспокійно та довго, бо були зморені. Дорослі теж відпочивали.
Коли малюки прокинулись, то бабуся з мамою влаштували їм “Цілунчики”.
Це така гра доторків та поцілунків. Вони по черзі віталися з усіма частинами тіла малюків і торкалися їх або цілували.
Софійка любила, коли її цілували, то мама казала: “Доброго ранку, щічки” – і цілувала обидві щічки, “Доброго ранку, вушка” – й цілувала вушка, “Доброго ранку, шийко” – і далі продовжувала. Поки не дійшла до п’яточок.
Бабуся при цьому ніжно гладила Святика та обіймала, бо він не дуже любив поцілунки – якось не по-хлоп’ячому. Хоча бачив, як мама часто цілувала тата – і той був у захваті.
А потім бабуся скомандувала:
– А хто сильніше обнімається: дорослі чи маленьки котики?
І усі почали обніматися. Діти стискали дорослих з усієї сили, щоб довести, що вони сильніші, а дорослі ніжно притискали до серця свій найдорожчий скарб.
Потім Святика призначили головним рахувальником. А Софійка була його помічницею, бо вона ще не вміла рахувати. А ось обійматися вона любила.
Як гадаєте, що рахував Святик?
Правильно, обійми. І знаєте, хто переміг? Звичайно ж, Софійка, бо їй ніхто у цьому не міг відмовити. Навіть в укритті вона знайшла з ким обніматися.
Далі буде.