Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, 
Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури..
Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”.
Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки

Частина 1 “На межі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-1/
Частина 2 “Повітряна тривога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-2/
Частина 3 “Усе буде Перемога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-3/
Частина 4 “Літак у повітрі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-4/
Частина 5 “В укритті” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-5/
Частина 6 “Прапорець-оберіг”https://suto-tc.com/kotyky-kazka-6/

Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.

Котики

Казка. Частина 7

Волонтери

Віра, Надія, Любов та Софія

Це сталося не зараз. Це відбувається уже дев’ятий рік, бо сусідня держава гієн напала на мирну державу котиків. Для усього світу гієни намагаються бути благородними котами, але їхня підлість постійно вилазить у їхніх діях. Зараз вони вже не ховаються.

У котиків була дуже дружня родина. Їхня мама Любов мала сестру Віру та маму Надію. Саме ці найдорожчі люди приїхали до них додому.

Дзвінок у двері. Малі почули, що у квартиру тихо хтось увійшов. Коли кошенята вибігли у коридор, то відразу кинулись у обійми до бабусі.

– Бабусю! Тітко Віро! Ура у нас гості!

– Так, ми до вас надовго, – сказала бабуся.

– Надовго? – здивувалися Софійка та Святик.

– Я буду допомагати вам, а ви мені. Також треба буде підтримувати вашого тата та тітку Віру, – пояснила бабуся.

Вони занесли свої речі. Багато розмовляли, але не як завжди гамірно, а якось тихо та майже пошепки. Кошенята сиділи у куточку і так само тихо спостерігали за усім.

Тітка Віра майже відразу попрощалась і побігла, взявши із собою бутерброд та чай у термосі, бо не знала, коли зможе вирватися знову додому.

– Бабусю Надіє, ти до нас надовго? – ще раз перепитали кошенята, коли їхня тітка пішла.

– Так. Вам дивно?

– Ага, бо раптово ти ж ніколи не приїжджала, – сказав Святик.

– Зараз такий час, що треба усе робити раптово, – з посмішкою відповіла бабуся.

А тоді сіла разом з онуками на дивані та розповіла:

– Ми з вашою тіткою приїхали сюди, щоб, справді, допомогти. Тітці Вірі зараз немає коли вести господарство, бо вона знову почала волонтерити. Ви ж не знаєте, а у нас був такий час, коли треба було захищатися від наших сусідів – країни гієн. Вони зараз вкотре напали, але вже не ховаючись. Тоді ж вони це зробили потайки. Тоді всі коти почали допомагати нашим військовим – тиграм та левам. На той час у них не було нічого, що їх могло захистити. Саме цим тоді почала займатися ваша тітка Віра. Вона збирала гроші, знаходила людей, які могли допомагати, шукала захисні шоломи та бронежилети, взуття та одяг, машини та їжу. Усе, щоб наші військові могли захищати нашу землю. Вона це робила, та не отримувала ніяких грошей – тому це називається волонтерство. Волонтери допомагають завжди без отримання зарплатні, але здобувають величезний досвід. Волонтери допомагають як військовим, як зараз, так і звичайним людям. Наприклад, щоб організувати якийсь захід. Це завжди почесна робота.
Зараз знову прийшов той час, коли ваша тітка може допомогти. Вона це уміє робити дуже добре. А ми її будемо підтримувати: годувати, одягати, піклуватися про неї, бо у неї на себе, так як і у вашого тата, часу не буде зовсім. Допоможемо їм?

– Звичайно, – зворушено загомоніли кошенята.

 

Увечері знову був сигнал тривоги. В укриття вони йшли знову учотирьох – тільки цього разу разом із бабусею. А з нею уже не було так страшно, бо це ж бабуся – з нею завжди затишно.

Далі буде