Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу,
Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури..
Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”.
Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Частина 1 “На межі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-1/
Частина 2 “Повітряна тривога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-2/
Частина 3 “Усе буде Перемога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-3/
Частина 4 “Літак у повітрі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-4/
Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.
Котики
Казка. Частина 5
В укритті
Увечері, коли котики почули знову сигнал тривоги, малята швидко одяглись. Святик допомагав Софійці, бо він уміє одягатися швидше.
– Ти у мене такий помічник! – сказала мама, дивлячись на сина.
А потім додала, повернувши голову у бік дочки:
– Ти теж, принцесо, гарно себе поводиш та слухаєшся братика.
Діти були у захваті.
Сьогодні вони йшли в укриття без тата. Уже не було так страшно, бо вони розуміли, навіщо треба туди спускатися.
Приміщення було сире та темне – минулий раз кошенята цього не бачили, бо були занадто налякані.
Тут було багато різних котів, кицьок та кошенят, старих котів та кішок розміщували, по-особливому оберігаючи. Чути було тихі розмови.
Раптом якесь кошенятко голосно закричало та заплакало. Його мама почала на нього кричати, щоб воно заспокоїлося.
– Не можна так робити, – скрикнула мама Святика та Софійки. – Воно зараз вас не чує та не розуміє, бо налякане. Робіть так, як я вам скажу.
І вона повторила алгоритм, який зранку робила разом із Софійкою – дихання, умивання. Кошенятко трішки заспокоїлося.
*про цю вправу читайте тут https://suto-tc.com/kotyky-kazka-2/
Тоді мама киця запропонувала розміститися поряд, щоб діти могли бути разом. Кошенята тихо спостерігали за діями мами, але їй не сподобалася ця тиша. Мама розуміла, що страх може передаватися іншим.
З малою, що плакала, та її мамою був ще братик, який теж ледве стримував сльози, бо теж був наляканий. Тоді вони всі учотирьох почали нові вправи. Вони шукали страх.
– Що ви відчуваєте зараз? Сильний страх, тривогу, вас трясе чи щось інше? – запитала мама киця.
Дітям було складно описати, але вони подумали та відповіли. Менші потягнулися думкою за старшими, але то було тільки перше запитання. Кошенят треба було розворушити.
– Покажіть місце, де знаходиться, де сидить те, про що ви тільки-но сказали.
На це запитання вже не було розгубленості. Діти, заплющивши очі, достатньо швидко показали: хтось на груди, хтось на горло, хтось на живіт.
– Яке воно оте, що сидить у вас? Якого кольору? Чи має вагу? Яку саме? Чи має запах? Який саме?
Кошенята почали описувати свої відчуття. Спочатку були старші, а за ними вже й молодші. Опис змальовував щось чорне або темно-синє, дуже важке, бо аж сісти хочеться, ноги не тримають, запаху не описували. Їхня уява гарно змалювала – це добре, бо що яскравіше, то краще уявляється те, з чим потім треба боротися.
– То тепер нам треба його якось звідти дістати. Допоможіть мені придумати, як саме. У кожного з вас може бути свій приклад.
Фантазія кошенят розігралася. Вони придумали віник та пилосмок. І потім уявили, як вимітають та висмоктують усе погане із себе. На їхніх обличчях з’явилися посмішки.
– Але ж нам треба чимось наповнити пусте місце, що залишилось. Чим ми можемо наповнити?
Кошенята вибрали спокій.
– А якого кольору ваш спокій? Чи має він смак? Чи має він вагу? – знову запитувала мама.
Кошенята уже настільки увімкнулися в гру, що задіяли усю свою уяву та змалювали спокій дуже яскраво. Одностайно обрали кольори: блакитний та рожевий. А ще порівняли спокій із повітряною кулькою, бо вона легка, піднімається угору – і тоді легко можна стояти на ніжках. За смаком спокій у кошенят був як сир, який смакував усім без винятку.
Саме тоді усі відчули, що хочуть їсти. Мами витягли їжу та зробили малим бутерброди. Налили воду та компот. Усі смачно їли та тихо розмовляли.
Ніхто не знав: скільки це буде тривати, але усі вірили, що тигри та леви разом із теробороною здобудуть перемогу.
Продовження читайте тут ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-6/