Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу,
Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури..
Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”.
Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Частина 1 “На межі” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-1/
Частина 2 “Повітряна тривога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-2/
Частина 3 “Усе буде Перемога” ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-3/
Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.
Котики
Казка. Частина 4
Літак у повітрі
Ось у небі почулись звуки літака. Але не такі, як ми зазвичай звикли чути. Звук був гучний та монотонний. Звичайно ж, що, вибігши на балкон, мама киця побачила два військових літаки. Вони летіли не досить високо, один за одним. Зробили коло – і пролітали знову над будинком, інколи ледь змінюючи, траєкторію.
У спальні заплакала Софійка – і мама миттєво кинулась до неї.
Дитині було страшно. Вона притискала до грудей свою улюблену іграшку та казала, що їх будуть бомбити.
У першу чергу, мама міцно обняла дитину. Попросила Святика принести води. А вони поки дихали з малою разом, як навчились зранку у сховищі. Водою мама напоїла малу та вмила її обличчя. Дитина трішки заспокоїлася, лежачи у маминих обіймах. Мама сумно дивилась на Святика – той мужньо тримався.
– Дякую, тобі, сину! – тихо сказала мама. – Ти зараз наш захисник, поки тато зайнятий важливими справами.
Сумний погляд Святика повеселішав. Було враження, що він підріс за цю секунду, точніше подорослішав. Він відчув відповідальність.
– Мамо, а що це за літак, що так налякав Софійку. І чому ти не лякаешся?
– Там два літаки, синку. Я теж злякалась, але не так, як Софійка. Ми ж не чуємо сигналу та вибухів бомб теж немає – значить, то наші літаки. Їм, мабуть, треба так літати по своїх, воєнних справах.
Святик замислився.
А тим часом мама придумала гру, у яку діти швидко включилися.
Першою почала мама. Вона взяла подушку з ліжка і легенько вдарила малу по лапці. Подушка була легенька. Та нерозуміння спалахнуло в очах Софійки. “Мама б’ється…”, – майнула у неї думка. Та було не боляче, а було смішно. Так, дивно, а подушка може підняти настрій.
Лапка малої потягнулась за ще однією подушкою, добре, що у неї на ліжкові їх декілька. І теж легенько вдарила маму по руці. Софійка завмерла – що скаже мама. А мама сміялася. Сміялася так, як учора, коли гуляли на вулиці. Битва подушками продовжилась.
Святик довго стояв та здивовано дивився на битву. А потім схопив свою подушку і теж приєднався до “Великої битви подушками”. Було весело. Усі були обережні, бо любили один одного.
Не було чути звуків літаків, що патрулювали небо. А чулись тільки галасливі вигуки малечі.
“Велика битва подушками” закінчилася тим, що малі повалили маму на ліжко та пригорнулись до неї. Мама обнімала дітей. Вони ніжно поцілували її у дві щічки з двох боків. Вони любили свою маму, а вона обожнювала своїх кошенят.
Продовження читайте тут ⇒ https://suto-tc.com/kotyky-kazka-5/