Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Квітка надії
Жив-був собі один народ. Працював та відпочивав, народжував дітей та турбувався про старих, дотримувався традицій та створював щось нове. Тобто жив так, як більшість народів на Землі.
Але одного разу, під кінець зими, напали на нього вороги-сусіди. І затягнулося небо страшною сірою імлою. Стало темно та страшно. Ворог-сусід приніс війну, а з нею руйнування, смерть, тривогу та невпевненість. Чоловіки та жінки пішли захищати рідну землю, а більшість дітей змушена була виїхати подалі від своїх домівок. Імла була настільки щільною, що жоден, навіть маленький, промінчик не пробивався крізь неї. Найбільше цієї мряки лякалися діти.
***
І тоді кожен, хто став на захист, послав часточку свого серця – маленьку іскорку – у небо. Кожен, хто допомагав захисникам, спрямували свої іскорки в імлу. І пробили вони тьму. І долинув до землі промінчик сонця.
А тим часом прийшла весна. Природа мала відроджуватися, хоча їй теж було боляче. І той єдиний промінчик сонця освітив землю, яка ще спала, та пробудив у ній зернятко особливої квітки – квітки надії. З кожним днем зернятко набиралося сили під землею, щоб пробитися назовні. І доки уся природа спала та очікувала сонячного проміння, квітка надії росла, незважаючи на темінь навколо. І десь за тиждень розквітла яскраво-червоним сяючим цвітом. Квітка була маленьким ліхтариком, бо справді випромінювала світло.
Вдома вони знайшли найкраще місце, під вікнами, щоб посадити квітку-ліхтарик і відчувати надію від маленького світла будь-коли. А квітка мала ще одну особливість. Вона народжувала біля себе ще інші квітки, якщо хтось потребував світла та затишку. Тому за тиждень біля принесеного ліхтарика пробилися крізь темряву ще кілька подібних світлячків.
Сусіди дітей не могли пройти повз, щоб не подивитися на диво. Тому стали просити і собі хоч одну квітку. Діти, звичайно ж, ділилися квітками. Так у всьому селищі стало світло та затишно, хоча темрява ще не розвіялась, бо ворог ще не був здоланий.
Квітка, точніше її діти, почала мандрувати від селища до міста, від села до хутора – скрізь борючись із темрявою та злом. Людям вона так полюбилася, що вони назвали її квітка надії.
***
А тим часом захисники та ті, хто їм допомагає, били ворога. Крок за кроком, метр за метром вони звільняли рідну землю. І де вони уже пройшли, то поступово темрява розсіювалася. Сонячне сяйво освітлювало землю, і починали швидко з’являтися квіти та трави, усіляке зело. Тоді діти збирали квітки надії, які допомогли їм подолати страх, та відправляли захисникам, що боронили землю. Їх відвозили ті, хто допомагав захисникам.
Так промінчики з’явилися на передовій – і стали оберегом від зазіхань ворога. З’ясувалося, що квітку можуть бачити тільки правдоборці, а ті, хто ніс зло та брехню, не бачили чарівного світла. І це допомагало швидко помітити ворога та миттєво його знищити.
І коли захисники заходили у звільнені міста та селища, то вони кожному мешканцю дарували квітку надії, яка надавала людям сили та наснаги. Квітка надії пройшла з нашими захисниками до кінця війни, допомагаючи нищити ворога. І у кожному серці жила надія на мирне та світле життя.
***
Після війни розсіялася темрява. Уся земля була усіяна квітками-ліхтариками, які уже не сяяли вдень. Вдень вони спали. А ось вночі вони освітлювали усі закутки країни, бо народ втомився від темряви і хотів, щоб було видно завжди.
І коли люди дивилися на квітки надії, то розуміли, що ті частинки сердець, які були надіслані захисниками та тими, хто їм допомагав, перетворились у ці промінчики та врятували від зневіри і їх, і захисників.
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.
Котики
Казка. Частина 9
Мамині обійми
Ніч минула тривожно. Уже ввечері було оголошено чергову тривогу, і наші котики поквапилися в укриття. Із собою вони узяли теплі речі та ковдри, бо краще ніч перебути там, а значить, треба поспати, навіть у таких умовах.
В укритті знову було багато котів. Чути було розмови, плач та сміх дітей. Усі переживали цей час по-своєму.
Кошенята розмістилися у звичному для них куточку. Біля них знову була родина, з якою вони колись тут познайомились.
Сьогодні саме бабуся вирішила розважити малечу. Чотири пари очей зосереджено дивились на старшу жінку та ловили кожне її слово. А бабуся уміла захопити! Саме за це її обожнювали Софійка та Святик.
Бабуся розповідала цікаві історії із життя, а потім читала книжечку, що її завбачливо взяла із собою.
Кошенят ніхто спеціально спати не вкладав – вони заснули самі, пригорнувшись до своїх мам, під спокійний голос бабусі. Вночі до них приєдналися тато та тітка Віра. А вранці, коли малеча ще спала, дорослі віднесли їх додому на руках. Допомогли впоратися із дітьми і своїй знайомій, бо вона була одна. Її чоловік служив у військові і був тигром, командував підрозділом.
Кошенята спали неспокійно та довго, бо були зморені. Дорослі теж відпочивали.
Коли малюки прокинулись, то бабуся з мамою влаштували їм “Цілунчики”.
Це така гра доторків та поцілунків. Вони по черзі віталися з усіма частинами тіла малюків і торкалися їх або цілували.
Софійка любила, коли її цілували, то мама казала: “Доброго ранку, щічки” – і цілувала обидві щічки, “Доброго ранку, вушка” – й цілувала вушка, “Доброго ранку, шийко” – і далі продовжувала. Поки не дійшла до п’яточок.
Бабуся при цьому ніжно гладила Святика та обіймала, бо він не дуже любив поцілунки – якось не по-хлоп’ячому. Хоча бачив, як мама часто цілувала тата – і той був у захваті.
А потім бабуся скомандувала:
– А хто сильніше обнімається: дорослі чи маленьки котики?
І усі почали обніматися. Діти стискали дорослих з усієї сили, щоб довести, що вони сильніші, а дорослі ніжно притискали до серця свій найдорожчий скарб.
Потім Святика призначили головним рахувальником. А Софійка була його помічницею, бо вона ще не вміла рахувати. А ось обійматися вона любила.
Як гадаєте, що рахував Святик?
Правильно, обійми. І знаєте, хто переміг? Звичайно ж, Софійка, бо їй ніхто у цьому не міг відмовити. Навіть в укритті вона знайшла з ким обніматися.
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Бабуся Віра була професійним психологом у службі з надзвичайних ситуацій. Вона працювала у багатьох гарячих точках, але ніколи не хотіла, щоб її родина потрапила у епіцентр війни.
– Доню, мені не подобається, як ти виглядаєш. Розумію, що ти майже не спала. Саме тому я приїхала до вас, щоб тобі допомогти.
– Так, складні були дні та ночі. У голові не вкладається: як так можна! А що робити? – з розпачем відповіла донька Любов.
– Жертовність – це добре, і достатньо часто необхідна, але у певних межах. Я знаю, що таке материнство і як матері хочеться захистити своїх кошенят, але ж… Чи буде краще малюкам, якщо їхня матір просто впаде від виснаження? Пам’ятаєш, як завжди казали стюардеси на борту літака: спочатку одягаємо маску собі. Тобто щоб урятувати малечу чи допомогти їй, треба спочатку допомогти собі. А малюки – наше майбутнє. Тому рятуємо себе, заради майбутнього. Зараз – негайно спати! Поки немає сигналу тривоги.
– Та не знаю, чи засну, – схиливши голову набік, ледь прошепотіла киця.
– Заснеш, а ми тобі не будемо заважати. Ти ж знаєш, що діти відновлюють сили швидше, ніж ми.
Бабуся вмостилася разом з онуками на канапі. Усі вони разом закутались у велику ковдру та почали читати книжку про історію їхньої країни. Тим часом киця Люба спала. Вона і незчулася, як заснула: тільки доторкнулась до подушки. Їй не снились сни. Здається, вона навіть не переверталася на інший бік. Бо як лягла, так і прокинулась у тому самому положенні – усе тіло затекло, але вона відчула, що сил додалось.
У квартирі було тихо. Коли Люба вийшла у вітальню, то побачила, що на канапі, пригорнувшись до бабусі, тихо сопіли кошенята. Бабуся також спала. “Це добре, їм теж треба відпочити. Головне, що не було сигнала тривоги”, – подумала вона. Зазирнула у додаток – тривожних повідомлень не було. “Як чудово, коли усе спокійно. Головне – цінувати спокій. Розуміти, що найцінніше у нашому житті – це життя ближнього”. З цими думками вона пішла готувати вечерю. Тепер треба було нагодувати аж шістьох своїх найдорожчих котів.
Коли усі прокинулись і бабуся приєдналась до доньки на кухні, то розмову було продовжено:
– Зараз ти мені подобаєшся більше. Тепер будемо спати по черзі, якщо малі не будуть хотіти спати. Треба подумати, як дітей виводити погуляти на вулицю – головне, щоб було безпечно.
– Так, я про це вже міркувала: хоча б біля будинка погуляти. А вони суперові – бо жодного разу ще не поскаржились і не влаштували істерику.
– То тому, що ти їх правильно виховувала. Вони у тебе розуміють, що добре, а що – ні…
***
На плиті докипав борщ. Котики обожнювали цю страву, у ній була гармонія смаку та кольору. А наскільки неперевершеним був посмак – ти не відчував важкості, навіть якщо тобі здавалось, що переїв. Борщ же – це розмаїття овочів. А як додати сметанки та свіжеспечених пампухів з часничком, аж слинки побігли – так?
– А ще не зле навчитися знімати тривожність. Бо зараз негативної та страшної інформації дуже багато. Слухай уважно! Перша вправа: великим пальцем лапки натискаєш на подушечки кожного з пальців – поки не відчуєш, що заспокоїлась.
– Ой, мамо, невже так можна заспокоїтися?
– Так, ця вправа дає імпульси, які пригнічують активність амигдали (мигдалеподібного тіла) – це мозковий центр, що відповідає за тривожність. От зроби зараз. Саме час.
Киця пройшлася великим пальцем усіма чотирма подушечками фаланг – і навіть посміхнулась. Вона не знала, чи зменшилась тривожність (вона не сумнівалася – мамі вона довіряла), але настрій піднявся.
– О, ми і з малятами можемо це робити! – вигукнула вона.
– Звичайно, будемо робити, коли тебе трішки до тями приведемо.
Після вечері бабуся показала ще одну вправу.
– Коли ми знаходимося у стресовому стані, то наше тіло затиснене. У крові накопичується багато стресових гормонів. Наша вегетативна система вмикається, щоб їх перепрацювати, залучаючи при цьому і м’язи. Саме тому, коли ми у стресі, у нас щось починає боліти – та ж сама спина. Або щось затискається, наприклад, шия. Потім можемо відчувати розбитість у всьому тілі та втому. Що треба робити? Напруж м’язи та протримай цей стан якомога довше (скільки витримаєш), а потім різко розслаб усе тіло. За інерцією м’язи розслабляються ще більше. Зараз, коли ти у помірній тривозі, то два-три рази на день варто цю вправу повторювати, щоб убеспечити себе від заціпеніння. А якщо сильний стрес, то доцільно виконувати відразу. Хоча, якщо ти будеш це виконувати постійно, то у відповідальний момент тобі просто захочеться скинути м’язову напругу – і ти зробиш це автоматично.
– Добре, мамо, я зроблю.
Мама Люба пішла до себе у спальню. Там вона виконала цю вправу, і відчула, як її м’язи стали не такими напруженими і з’явилася певна легкість у всьому тілі.
***
“Справді, треба собою займатися, тоді у мене будуть сили та спокій, а саме вони зможуть допомогти мені у будь-якій серйозній ситуації. Війна – це жах, і його треба вміти пережити. Може статися будь-що і будь з ким, але ми повинні вистояти у цій битві, навіть якщо не боремося зі зброєю у руках.
Ми повинні бути тилом, затишним тилом, для своїх рідних, які зараз або боронять нашу землю, або допомагають її боронити”.
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури.. Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”. Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
Читайте вашим дітям і онукам, читайте разом з ними і … малюйте! Надсилайте фото ваших малюнків до казки “Котики” на адресу tc.cyto@gmail.com . Саме вони стануть унікальними ілюстраціями до цієї казки.
Котики
Казка. Частина 7
Волонтери
Віра, Надія, Любов та Софія
Це сталося не зараз. Це відбувається уже дев’ятий рік, бо сусідня держава гієн напала на мирну державу котиків. Для усього світу гієни намагаються бути благородними котами, але їхня підлість постійно вилазить у їхніх діях. Зараз вони вже не ховаються.
У котиків була дуже дружня родина. Їхня мама Любов мала сестру Віру та маму Надію. Саме ці найдорожчі люди приїхали до них додому.
Дзвінок у двері. Малі почули, що у квартиру тихо хтось увійшов. Коли кошенята вибігли у коридор, то відразу кинулись у обійми до бабусі.
– Бабусю! Тітко Віро! Ура у нас гості!
– Так, ми до вас надовго, – сказала бабуся.
– Надовго? – здивувалися Софійка та Святик.
– Я буду допомагати вам, а ви мені. Також треба буде підтримувати вашого тата та тітку Віру, – пояснила бабуся.
Вони занесли свої речі. Багато розмовляли, але не як завжди гамірно, а якось тихо та майже пошепки. Кошенята сиділи у куточку і так само тихо спостерігали за усім.
Тітка Віра майже відразу попрощалась і побігла, взявши із собою бутерброд та чай у термосі, бо не знала, коли зможе вирватися знову додому.
– Бабусю Надіє, ти до нас надовго? – ще раз перепитали кошенята, коли їхня тітка пішла.
– Так. Вам дивно?
– Ага, бо раптово ти ж ніколи не приїжджала, – сказав Святик.
– Зараз такий час, що треба усе робити раптово, – з посмішкою відповіла бабуся.
А тоді сіла разом з онуками на дивані та розповіла:
– Ми з вашою тіткою приїхали сюди, щоб, справді, допомогти. Тітці Вірі зараз немає коли вести господарство, бо вона знову почала волонтерити. Ви ж не знаєте, а у нас був такий час, коли треба було захищатися від наших сусідів – країни гієн. Вони зараз вкотре напали, але вже не ховаючись. Тоді ж вони це зробили потайки. Тоді всі коти почали допомагати нашим військовим – тиграм та левам. На той час у них не було нічого, що їх могло захистити. Саме цим тоді почала займатися ваша тітка Віра. Вона збирала гроші, знаходила людей, які могли допомагати, шукала захисні шоломи та бронежилети, взуття та одяг, машини та їжу. Усе, щоб наші військові могли захищати нашу землю. Вона це робила, та не отримувала ніяких грошей – тому це називається волонтерство. Волонтери допомагають завжди без отримання зарплатні, але здобувають величезний досвід. Волонтери допомагають як військовим, як зараз, так і звичайним людям. Наприклад, щоб організувати якийсь захід. Це завжди почесна робота. Зараз знову прийшов той час, коли ваша тітка може допомогти. Вона це уміє робити дуже добре. А ми її будемо підтримувати: годувати, одягати, піклуватися про неї, бо у неї на себе, так як і у вашого тата, часу не буде зовсім. Допоможемо їм?
– Звичайно, – зворушено загомоніли кошенята.
Увечері знову був сигнал тривоги. В укриття вони йшли знову учотирьох – тільки цього разу разом із бабусею. А з нею уже не було так страшно, бо це ж бабуся – з нею завжди затишно.
Ця пісня заполонила інфопростір і полонила серця українців. І це – природньо: саме у ці дні 2022 року відбувається наша з вами боротьба з російськими агресорами. Ми самовіддано боронимо свою Державу Україну, свої землю, волю та незалежність!
Тетяна Ухіна Лише зачувши пісню гурту LT United з Литви, у мене миттєво виникла ідея створення цієї публікації для усіх підписників Тренінгового центру СУТО. Я звернулася до поліглота і тренера з англійської Івана Боброва. Саме у його практиці є цікава методика “Вивчаємо іноземну мову через музику”. Я дякую Івану за підтримку! Знайомтеся:
Іван Бобров TESOL-сертифікований викладач, тренер з англійської. Автор методики “Англійська для ТОПів” 700 учнів з 16 країн. 8 років – досвід викладання. Експерт ТК “Київ”, “Перший Діловий”, “8 Канал”, “UA:Перший”, “Громадське Радіо”. Спікер конференцій Language Forum, AngloForum, Language Booster, Ізі English Forum, “Технології Щастя”, Language Factory, International TESOL/TEFL Conference (Київ, 2019) Офіційний перекладач “Форуму союзників та союзниць БАМ!” (2020, 2021) наhromadske.ua Гість “Освітнього рандеву з Тетяною Ухіною. Випуск 34” 11.08.2021. Дивіться тут – СУТО: Освітнє рандеву з Тетяною Ухіною. Гість – Іван Бобров. Випуск 34
Бажаємо вам приємних хвилин і насолоди від пісні та навчання 😉 Поїхали!
LT United – You Are The Winners, Ukraina
Учасники “Євробачення-2006” від Литви LT United змінили слова пісні, з якою вони посіли шосте місце у конкурсі, що є найкращим результатом для країни за весь час, поки вони брали участь у “Євробаченні”. Пісня мала назву “We are the winners of Eurovision” (“Ми переможці Євробачення”), а тепер вона звучить як “You are the winners, Ukraina” (“Ви – переможці, Україно”).
Іван Бобров: Пісня – подарунок для поліглота. Адже в тексті – одразу 4 мови: англійська, французська, українська та кілька “слів” російською. Готові?
*Переклад – у квадратних дужках []
*** You are the winners You are, you are! You are the winners You are, you are!
[Ви – переможці Саме так, саме так! …] Go, Go!! [Вперед, вперед!!]
You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are! You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are!
[Ви – переможці, Україно Саме так, саме так! Саме так, саме так! …]
We gotta fight, Fight, fight, fight, fight for the freedom Fight, fight, fight, fight, fight for the freedom
[Ми мусимо битися, Битися, битися, битися, битися за свободу Битися, битися, битися, битися, битися за свободу]
You are the winners, Ukraina
( 🇫🇷 de l’Ukraine a Lituanie) (Slava Heroyam, a tous nos amis) You are the winners, Ukraina ( 🇫🇷 chantons la même chanson) (Ukraine started going on)
[Ви – переможці, Україно фр. “Від України до Литви” “Слава Героям, усім нашим друзям” … фр. “Заспіваймо одну пісню” Україна вже виривається вперед]
Everyday disaster in your area Everyday you’re fighting for your land It doesn’t matter enemy’s hysteria The fight for freedom never gonna end
[Щодня у вашому краї лихо Щодня ви б’єтеся за свою землю Істерія ворога не має значення Боротьба за свободу не закінчиться ніколи]
(рос.) Русский военный корабль, иди на х*й! Вёслами греби! Русский военный корабль, иди на х*й! Слава Украине!
Героям слава! Go!
You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are! You are the winners, Ukraina You are, you are! You are, you are! You are the winners, Ukraina You are the winners, Ukraina You are the winners, Ukraina You are the winners, Ukraina
We gotta fight, Fight, fight, fight, fight for the freedom Fight, fight, fight, fight, fight for the freedom You are the winners, Ukraina Fight!
[Ви – переможці, Україно Бийтеся!]
***
Ми неодмінно переможемо! Слава Україні! Героям Слава!
Інна Курило, сертифікована консультантка-казкотерапевт, жіноча тренерка та письменниця, авторка серії дидактичних книжечок-казочок для дітей “Пригоди Кексика і його друзів”, книжки-розмальовки терапевтичних історій для дітей “Малюємо казку”, авторка соціально-психологічного роману “Аромат гіркого апельсина, або історія однієї леді”. Учасниця проекту на каналі СТБ “Супербабуся”. Тренерка Тренінгового центру СУТО.
Одного вечора малюк Квадрик почув історію їхнього сусіда – бувалого бойового квадрокоптера. Сусід розповідав, як він допомагав людям у війні проти підступних загарбників. Цікаво стало Квадрику, і якось він, долаючи ніяковість, підійшов до старого воїна.
– Дідусю Дроне, розкажи мені про те, як ти воював.
– Для чого тобі війна, малюче? – запитав дідусь.
– Я теж хочу допомагати людям боронити свою Землю.
– Це тяжка праця, синку. Вибери собі іншу професію.
– Ні. Я відчуваю, що оборона моєї квітучої країни – моє призначення!
– Ну що ж. Добре. Тоді слухай. Коли я народився, то був маленьким іграшковим дроном у одного хлопчика, – почав свою історію тихим скрипучим голосом Дідусь.
– Він запускав мене в небо, а я робив світлини того, що бачив. Хлопчина займався у фотогуртку і мріяв стати фотографом. Та якось одного зимового ранку його батько отримав сигнал тривоги й почав збиратися на війну. Він був військовим.
На нашу квітучу та роботящу країну напали безчесні та підступні вороги. Батько хлопчика вирішив забрати й мене із собою. Так почався мій складний шлях на війні. Мене використовували і для доставки боєприпасів, і для фотографування ворожої техніки. Мене навіть перетворили на саморобну вибухівку. Та я, прилетівши на голову окупантам та накидавши їм боєприпасів, втік, хоча й мене пошкодили.
Тепер я на пенсії, передаю досвід молодим квадрокоптерам і підробляю експонатом для дітей. Вчу їх працювати з дронами.
– Я теж хочу, як ви, боронити нашу Землю, – твердо сказав Квадрик.
– Тоді тобі треба дуже багато вчитися. Мій тип дрону вже давно застарів, і зараз не кожен квадрокоптер мого типу може стати ефективним воїном.
– Я готовий вчитись, дідусе Дроне! Я стану найкращим воїном серед усіх видів квадрокоптерів.
Так почалося у Квадрика серйозне навчання. Технології світу пішли далеко вперед. У військовому таборі ким йому тільки не траплялося бувати. Його вчителі-винахідники переповідали неймовірні бувальщини про знайомих українських майстрів.
Вони могли довести, переобладнати й перевчити мирний квадрокоптер до стану сміливого та точного ударного безпілотника завдяки кмітливості. Потужне навчання пройшов наш герой. За рік він став справжнім ударним літальним апаратом на ім’я Безпілотник.
Турботливі вчителі-конструктори удосконалили його та змінили конструкцію. І найголовніше –він був тепер озброєний ракетами й зовсім не боявся ворогів. Наш герой став одним із кращих безпілотних літаючих апаратів у війську. Тепер нашого Квадрика називали бойовим безпілотником-асом.
Він заступив на охорону кордону своєї країни. Здавалося, що він усього досяг і далі вчитися нема чому.
Та, якось у його частину прибули його колеги з Туреччини. Вони мали інший двигун, тільки один пропелер і лазерний далекомір-цілевказівник. Наш Квадрокоптер був у захопленні від колег та захотів знову вчитися та вдосконалюватися. До його бажання керівництво поставилося схвально.
Навчання Квадрокоптера продовжилося. Він навчився користуватись усіма новими функціями, які надали йому закордонні вчителі. Тепер можливості нашого героя, як літального апарату, розширилися та стали надзвичайними.
За день до початку третьої світової війни наш ударно-розвідувальний літальний апарат на ім’я Безпілотник став у стрій та заступив на чергування.
