Прагнути до досконалості
Прачова Віта, вчителька української мови та літератури, 20 років педагогічного стажу, І кваліфікаційна категорія. Випустила три класи. Учні останнього випуску склали ЗНО з результатами: 3-тє місце – рейтинг міста Кривий Ріг, 295-те – рейтинг України.
Філологиня-тренерка – готує учнів до ЗНО з української мови та літератури..
Фрілансерка – здійснює професійне літературне редагування авторських текстів і книг. Літературна редакторка книги Інни Курило “Аромат гіркого апельсина, або Історія однієї леді”.
Менеджерка у Тренінговий центр СУТО. Авторка проєкту у ФБ #українськоюзалюбки
– Я не люблю теорію. Я її не розумію. Мені сумно, коли чую теорію, – неодноразово чую я від учнів.
Чи розуміють учні на цьому етапі, що це не найскладніше, що може бути в опануванні будь-чого.
Коли уже пояснила теорію, використовуючи усі можливі уміння та навички психології та педагогіки, – отримую відповідь на питання: “Чи зрозуміло?” – “Так, зрозуміло!” І у цей момент я вірю, бо чула, як коментувалися приклади. Але це ж перший крок у вивченні нового.
Наступний крок: опрацювання на певних прикладах. Приклади потрібно добирати ретельно, поступово збільшуючи навантаження та розширюючи вживання поняття. Тут знову чую, що складно, що це неможливо зрозуміти. Але веду учня вперед попри всі його заперечення, підбадьорюючи та кожного разу помічаючи навіть найдрібніший успіх – створюю ситуацію успіху. Учень розслабляється та починає вірити у себе.
Та, коли ми переходимо до вивчення наступної теми, то після вивченої теорії уже не так оптимістично звучить фраза: “Так, зрозуміло!”, бо вже сумнівається, а як спрацює, коли перейдемо до практики.
І тут учня очікує ще одне велике здивування: і це – не найскладніший етап.
Бо коли треба зібрати докупи усі знання, наприклад, з синтаксису: просто розставити розділові знаки у реченні, то знову ми входимо у ступор та маємо ті самі слова, що це важко та неможливо. Ми йдемо по колу у спіралі, яка розширюється догори, і постійно вдосконалюємося. Знову вправи, знову зневіра, знову підтримка.
Але навіть не це є найскладнішим, бо найскладніше – це усі знання з усіх розділів, наприклад мови, потім застосувати на практиці. У нас, мовників, це – диктант текстовий, переказ, створення тексту або тест ЗНО. Бо саме тут треба увімкнути всі свої вміння, навички, швидкість реакції, логіку, щоб написати грамотно. До речі, досі вважаю, що найскладнішим видом роботи у школі є диктант текстовий, бо там не тільки треба усе згадати з усіх тем, якісно застосувати, але й швидко відреагувати, щоб не пропустити нічого, зрозуміти зміст, що дуже важливо, – бо часу там обмаль під час диктанту, хоча потім є можливість перевірити, але чи вміють учні її використати з користю?
Саме кропітка праця з багатьма вправляннями може відточити уміння та навички, відпрацювати компетенції, дасть змогу стати компетентним у тій чи іншій галузі, науці, професії. За таким принципом працює будь-яке навчання будь-чому.
Хто стане успішним у майбутньому?
Той, хто зможе наполегливо пройти усі кола спіралі, відточуючи навички на кожному етапі. Ми повинні зрозуміти, що рівень теорії є важливий, але не найголовніший, що тільки уміння вчасно відреагувати на виклик, який підкидає нам життя, – є мета, до якої прагнемо.
Знову приклад з вивчення мови, бо саме цей предмет мені близький. Ви уже не учень. Доросла людина. Вам треба щось прокоментувати або щось написати (зараз я про письмове мовлення, але й з усним те саме) – найчастіше ви це можете не зробити, бо соромитесь, бо колись вам вказали на ваші помилки, і це був не ваш вчитель, а стороння людина (наприклад, хтось із ФБ або Інстаграма). Це не означає, що ви колись погано вчились. Ви могли просто якісно засвоїти теорію, але залишилися унизу спіралі, бо не відпрацювали на практиці: тому не умієте грамотно висловити думку, затиснені цим усвідомленням, нічого не пишете, а відтак і не можете повністю себе реалізувати.
Висновок напрошується сам:
Дорослі, допоможіть дітям усвідомити: що важливо практикуватися, і треба практикуватися багато. І самі не зупиняйтеся на досягнутому, удосконалюйтеся постійно, щоб реалізуватися на повну.
Але цей процес двобічний. Інший бік – це викладач (учитель, тренер, тьютор), що може провести, знайти матеріал, пояснити, надихнути, підштовхнути, навчити вчитися, сприяти самостійності. Як повинні бути відточені компетенції у викладача, щоб зрозуміти, що необхідно саме цьому учню у цю саме мить навчання, а що буде працювати на майбутній розвиток, яке саме слово підбадьорить, а яка дія зашкодить (ми ж усі різні – і підходи будуть різні)?
Бачити перспективу та не боятися – ці найголовніші компетенції повинні бути розвинуті у професіонала, який зможе провести по усіх колах навчання та підняти на висоту компетентності.
