Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!

Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!

Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!
або практичні рекомендації для згуртування дитячого колективу

Анастасія Сєрковапрактичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ “Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

Ну ось. Це все ж таки трапилося. Вперше або знову. Відтепер ви – класний керівник. Таких нових та незнайомих дітей. Або знайомих, але як вони змінились та подорослішали за літні канікули…

Що може допомогти вам налагодити контакт, встановити довіру з учнями та згуртувати колектив?

Важливо пам’ятати про те, що одним із основних мотивів відвідування школи, як показує практика, для дітей є спілкування. І не можна не враховувати важливість комунікативного процесу в дитячому та молодіжному середовищі. Саме від успішності комунікації залежить: чи буде дитина із задоволенням ходити до школи, чи будуть у колективі проявлятись ознаки булінгу. Якщо ж з таким компонентом освітнього простору як “спілкування” все “ОК”, то тоді можна зосередитись і на “навчанні”. Нічого не буде заважати пізнавальним процесам дітей.

А що ж люблять діти найбільше? Звісно, грати! Тому і доцільно грати. З користю та задоволенням. На класній годині, після уроків, на заміні тощо.

Існує дуже багато вправ, руханок, психологічних ігор на будь-який смак і згідно поставленої мети. Всі вони доступні у мережі Інтернет. Проте, багато чого залежить від того, як дорослий побудує гру та взаємодію із дітьми.

Ось кілька принципів, що стануть вам у пригоді

  • Безпека дітей. Організовуючи гру, ми дбаємо про фізичне та психічне благополуччя дитини. Якщо ви не впевнені у власних силах, можна запросити до гри психолога або соціального педагога, першу вчительку дітей, батьків… Тобто тих людей, взаємодія з якими покращить процес.
    Важливо! Не залучайте до гри людей, яких діти погано знають, які можуть своїм авторитетом “задавити” справжні емоції та щирість. Все у міру.
    Наша мета – щоб діти довіряли нам. Також, якщо ви знаєте, що хтось із дітей постраждав від психологічної травми (розлучення, смерть батьків, воєнні дії, будь-які види насильств тощо), то доцільно уникати тем, предметів, які б могли нагадати про це дитині. Особливо, якщо колектив для вас зовсім незнайомий та ви не знаєте минулого дитини. Якщо така тема актуалізувалась, спокійно реагуєте, за необхідності – залучаєте на допомогу спеціаліста.
  • Разом із дітьми. Саме так, педагог обов’язково бере участь в іграх з дітьми на рівні учасника. Дуже багато дітей, на жаль, вже до середньої ланки втрачають довіру до дорослого. Старші учні не мають її до педагогів майже взагалі… На запитання: до кого ти звернешся по допомогу у скрутній ситуації? ‒ більшість дітей називає друзів та однокласників, батьки з педагогами пасуть задніх. Де вже та довіра загубилась – то інша тема.
    Проте наша мета – побудувати стосунки з дітьми саме на принципах довіри і взаємоповаги.

Моє професійне кредо:
“Ми не маємо права вимагати від дітей того, що не можемо зробити самі”.

Якщо ми проводимо заняття на тему “погані вчинки”, то треба бути готовим до того, що нас запитають: “А чи робили ми в житті погані вчинки?”
Якщо запитуємо дітей про їхні страхи, то повинні мати сміливість зізнатись у власних.
Якщо ж на таке запитання ми відповімо: “Я ‒ вчитель, це тебе не стосується” – то і нам ніхто нічого більше не скаже. От вам і вся довіра.

Важливо! Сумісна ігрова діяльність з учнями дає вчителю дуже  цінний досвід – дізнатися про те, як тебе бачать учні, отримати зворотній зв’язок.

Ну що? Починаємо грати!

Щоб краще познайомитися

Гра “Я знаю, що ти робив/робила влітку”

Мета: познайомитись із дітьми, краще пізнати одне одного.

Варіант 1.

Завдання. Кожен учасник (анонімно!) пише на аркуші паперу, ЩО він робив влітку. Можна кілька пунктів. Інформація має бути невідомою іншим учасникам гри.
Хід гри. Усі аркуші перемішують на столі або у коробці. Потім учасники гри у довільному порядку витягають по одному аркушу, зачитують те, що там написано, і роблять припущення: про кого із присутніх ідеться.
Для того, щоб відгадати про кого з однокласників йде мова учню даються 1‒3 спроби. Якщо всі припущення виявились невдалими – автор сам відкривається групі.

Варіант 2.

Завдання. Учасники на аркушах пишуть свої імена. Аркуші перемішують.
Хід гри. Витягти аркуш, назвати ім’я людини, яке там написане, і висловити 3‒5 припущень щодо того, ЩО ця людина могла точно робити влітку. Людина, ім’я якої випало, підтверджує або спростовує припущення.

Якщо в класі конфлікт чи проблема

Техніка “Коло”

Мета: вирішення конфліктів, знаходження шляхів до порозуміння.

Коло – це зібрання людей, рівних для спілкування щодо складних питань, проблем, в атмосфері взаємоповаги і турботи, згідно із певними правилами.

Залежно від мети, з якою проводимо “Коло”, гра може називатися: “Коло прийняття рішень”, “Коло примирення”, “Коло підтримки”, “Коло формування цінностей” тощо.
Цю техніку часто використовують у практиках медіації, детальніше з правилами та особливостями проведення можна ознайомитися за посиланням https://bit.ly/2PcvyWp

Хід гри. Якщо стисло: учасники, сидячи у колі, передають одне одному предмет (на вибір організатора). Висловлюватись має право лише той, у кого у цю мить у руках предмет. Всі інші мовчки слухають. Ця техніка дуже ефективна тоді, коли в класі з’явилося багато конструктивної чи деструктивної енергії. Неможливо вислухати всіх одразу (претензії чи ідеї).

Результат. Кожен отримав змогу висловитися, всі почули кожного. Напруження знизилося, можна ухвалювати рішення.

Ось мої презентації, які Ви можете використати для роботи, а можете на їх основі розробити свої власні відповідно до мети та поставлених завдань.

Презентація Історія виникнення техніки “Коло” як способу спілкування та прийняття рішень
Автор – Анастасія Сєркова
Переглянути і завантажити можна тут https://bit.ly/2ZmWarl

Орієнтовні запитання для учасників під час роботи за Презентацією: Що поєднує ці картинки? Які види кіл ви побачили? Для чого їх використовують?

Презентація Правила проведення техніки “Коло”
Автор – Анастасія Сєркова
Переглянути і завантажити можна тут https://bit.ly/31YYAKA

Щоб краще зрозуміти одне одного

Гра “Гарячий стілець”

Мета: проаналізувати поведінкові та особисті якості учасників.

Використовують, коли діти більш-менш знають одне одного і рівень довіри в класі сформований.
Якщо хтось із колективу не бажає грати – це його право, він може бути в колі з дітьми як спостерігач.
Ведучий ‒  учитель, він стежить за перебігом гри і також бере в ній участь.

Завдання. Для кожного учасника, який готовий заслухати про себе думку оточуючих, готується іменний аркуш з двома колонками: плюси та мінуси. Аркуші з іменами по колу передаються від учасника до учасника, поки всі бажаючі не заповнять їх. Всі учасники заповнюють ці аркуші анонімно, пишучи по одній якості. Потім загортають край аркуша так, щоб інші учасники не побачили написаного. Заповнені аркуші віддають ведучому.

Хід гри. Учасники по черзі сідають на “гарячий стілець” і відповідають на запитання вчителя, стосовно позитивних і негативних риси, які власне вони бачать у собі.
Після цього ведучий розгортає аркуш і зачитує, що про учасника написали однокласники.

Важливо! Починаємо з “мінусів” для того, щоб закінчити на позитивній ноті – “плюсами”.

Після цього дитина ділиться своїми враженнями: згодна вона з тим, що почула, чи ні.
Дуже часто для невпевнених дітей буває приємною несподіванкою почути про те, скільки гарних рис у неї помічають однолітки. А самовпевнена дитина дізнається, що і їй є що вдосконалити у собі.
Ну і вчитель дізнається про себе багато нового)))

Щоб дізнатися думку оточуючих

Гра “Метафоричний портрет”

Мета: дати змогу учасникам отримати зворотній зв’язок.

Варіант 1.

Хід гри. Один із учасників за бажанням сідає перед класом на стілець. Кожен учасник групи має намалювати метафоричний (образний) портрет сміливця. Намалювати так, як він його бачить. Можливо, в якомусь образі, у вигляді предмета, явища, тварини, символа. Після закінчення діти по черзі демонструють свої роботи учаснику, пояснюючи при цьому, що саме вони намалювали та чому. Учасник мовчки слухає, не коментує (проте має право поставити запитання для уточнення). По закінченню демонстрацій, учасник висловлює своє враження від почутого та побаченого.

Варіант 2.

Інший варіант гри, якщо учасники погано малюють або не можуть зобразити те, що відчувають. Використовують метафоричні асоціативні карти. Картинки з певними невизначеними сюжетами та ілюстраціями. Можна використовувати готові карти, можна роздрукувати картинки з Інтернету.

Хід гри. Обирають учасника-добровольця, над образом якого інші діти будуть міркувати.
Далі вчитель, який виконує роль ведучого, дає інструкцію іншим учасникам знайти  картинку, яка у них асоціюється з людиною, яку обрали. А потім усі по черзі пояснюють: чому саме ця картинка та що це за образ.
Для прикладу: “Я обрав сонце, тому що ти завжди веселий та усміхнений”.
Після того, як всі висловились, учасник ділиться враженнями від почутого. Якщо дозволяє час та є бажання дітей – можна знайти образ для кожної дитини. Спочатку всі висловлюють думку стосовно одного учасника, потім змішують карти та виконують інструкцію стосовно наступного бажаючого.

Щоб дізнатись рівень довіри в групі

Гра “Правда або дія”

Мета: дізнатися краще одне про одного та продіагностувати рівень довіри в колективі.

Вчитель, який виступає в ролі ведучого гри, завчасно підшуковує відповідний музичний супровід і готує список запитань для дітей відповідно до їхнього віку. А саме: щоб запитання були цікавими, передбачали повну розгорнуту відповідь.  
Наприклад:
Твій улюблений фільм? Чому?
Чого ти боїшся?
Про кого першого подумав, коли прокинувся?
Якщо б отримав 1000 гривень, на що б їх витратив?
Чи є такий фільм або книга, який викликає в тебе сльози, який та чому?
Яким, на твою думку, має бути друг?

Хід гри. Учні сідають у коло та під музику передають одне одному предмет. Ведучий раптово натискає на паузу. Той, у кого в цей момент у руках опиняється предмет, має відповісти на запитання, яке зачитує у випадковому порядку ведучий. Якщо учасник не хоче відповідати, то отримує завдання (присісти 20 разів, відтиснутись від підлоги 15 разів, заспівати пісню, прочитати вірш тощо). Далі знову звучить музика, і учасники знову передають предмет одне одному.

Таким чином можна продіагностувати наскільки діти можуть відкрито, при однокласниках, відповісти на поставлені запитання, наскільки вони довіряють одне одному та вчителю, чи розгорнута їхня відповідь, чи розкуті рухи, жести та міміка, чи лунає сміх… Можна побачити: які теми є для дитини табу, чи може кожна конкретна дитина висловити свою думку та відкритись іншим дітям. Далі ця інформація буде корисною для індивідуальної роботи з учнями.

Цікаво, весело та корисно. І таких цікавинок дуже багато. Протягом року можна знаходити змогу час від часу проводити такі ігри зі своїми учнями.

Школа – це той період, коли людина пізнає себе та навколишній світ, вчиться вчитися та спілкуватися, розуміти себе та інших.

Часто від цих життєвих уроків залежить доля людини.

То чому б не прожити цей час разом з учнями, щоб допомогти сформуватися та знайти себе?

Учні як ресурс для вчителя

Учні як ресурс для вчителя

Анастасія Сєркова, практичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

 

Всі ми є учасниками освітнього процесу. І педагоги. І здобувачі освіти. І їхні батьки. Працюючи в школі, важливо розуміти, що взаємодія з дітьми  – це не “гра в одні ворота”. Якщо ми будемо вважати, що роль педагога тільки надавати, а роль учня – тільки брати, будь то: хоч знання, хоч уміння, хоч навички, то дуже скоро нас спіткають деякі “сюрпризи”.
Що старшими будуть ставати учні, то більше буде таких “сюрпризів”. Як результат – явний чи прихований саботаж дітей і наші власні вигорання і сумніви. Бо якщо замість взаємодії та співпраці ‒ війна на виживання, то це точно школа, а не полігон військових дій?

А тепер трошки про нас. Про вчителів. Про дорослих людей

Пригадайте, чи є у вашому житті такі родичі, чи близькі друзі, чи сусіди, які дуже переймаються щодо вас? Щодо вашого особистого життя, здоров’я, стилю одягу, раціону харчування, взагалі щодо вашого здорового глузду? Дають поради з власного ідеально-неперевершеного досвіду. Так переймаються, що іноді думаєш: було б краще, якби вони взагалі про тебе забули. Які емоції, яка реакція виникає у вас у ці миті? Спробуйте поспостерігати. Зазвичай, це – протест, роздратування, злість. Чому ми відчуваємо такі емоції до людини, яка, здається, хоче нашого вселенського щастя та успіху?

Відповіді очевидні:
√ тому що, як правило, ми цієї поради не просили
√ наша позиція: “Я ‒ доросла людина. Я сама/сам вирішу, що мені робити”
Хіба не так?

Ось тут-то і найцікавіше

Наші учні, особливо по досягненню ними підліткового віку, також вважають себе дорослими людьми. Отакої! У них є власна думка, певні життєві принципи та досвід. Що ж говорити про старших підлітків, юнаків та дівчат, яким по 15‒17 років? Деякі з них вже мають певний сексуальний досвід, навички заробляння грошей, та ще й, на додачу, власні канали на YouTube. А ми взаємодіємо з такими людьми за принципом “ходити до їдальні за ручку парами  та на уроках мовчки слухати”.

Так не тільки в школі. Так і в родині. Проблеми у спілкуванні батьків і дітей починаються тоді, коли дитина росте, а принципи комунікації з дитиною не змінюються: “тому, що я так сказала”, “тому, що не можна”, “ти ще нічого не розумієш”, “роби, як тобі сказали, і не сперечайся”… ну і, звичайно, “старших треба поважати”. Звісно ж треба, ніхто і не проти. Але і дитина також заслуговує на повагу та розуміння.

Як в родині, так і в школі, важливо розуміти, що відбувається з дитиною у різні вікові періоди, бути з нею та реагувати відповідно. Важливо будувати співпрацю з дитиною не з позиції НАД-НЕЮ, а за принципом взаємодії З-НЕЮ.

Там, де на вимогу маленька дитина виконає, підліток поставить логічні запитання: “А чому я маю це робити? Навіщо це мені потрібно?”. Тут вже використовуємо свою педагогічну майстерність та аргументуємо, чому це важливо і які наслідки будуть.

І ще раз про “гру в одні ворота”. Постійно надавати інформацію, вчити, виховувати, супроводжувати, допомагати, піклуватись, перейматись… Погодьтесь, це дуже важко і виснажливо. Іноді не варто намагатись охопити все одразу та боятися впасти з позиції великого сенсея. Ми не можемо знати всього. Це і не потрібно. Не соромно визнати, що чогось ми і не знаємо. Не соромно повчитись дечому і у наших учнів. Світ постійно змінюється і хто про це знає краще, як не вони? Коли ми визнаємо, що чогось не знаємо та прагнемо до цих знань – ми також розвиваємось особисто та професійно. У процесі взаємодії зі своїми вихованцями. Разом з ними. При такій взаємодії перемагають обидві сторони, як вчитель, так і його учні. Ми вчимо дітей, вони вчать нас. Ми вчимось у дітей, вони вчаться у нас.

Чого ж можна навчитись у наших учнів?

Ось декілька моментів, де вони значно ефективніші та успішніші за нас:

Адаптивність.
Наші учні, в більшості, легше ставляться до нових знайомств,  пробують себе в різних ролях, проектах, займаються різними, іноді кардинально різними, видами діяльності. На канікулах знаходять собі підзаробіток, отримують змогу заробити власні кошти і допомогти родині. Коли спілкуєшся з  дітьми, іноді приходять думки, а чи змогли б ми, дорослі, так легко адаптуватись до оточуючого середовища, якби опинились у такій ситуації, в якій знаходяться наші учні? Ще те питаннячко.

Відсутність рамок та меж у реалізації.
Дитина відкрита світу, рамки та обмеження вона отримує від суспільства з віком і досвідом. Також з бонусом із певних соціальних страхів та комплексів. А поки ще таких жахіть не має – молода людина здатна на неабияку креативність, творчість та енергію.

Розуміння сучасних технологій.
Учень «сидить» у телефоні? Не обов’язково він грається. Поцікавтеся у нього щодо різних мобільних додатків. Це ж можливості для творчості: для опанування графічного дизайну, створення коміксів та малюнків, навичок фото- та відео- монтажу, створення електронної музики тощо.

Чому б і собі не повчитись такому? Тим паче, що поряд з нами цілий клас крутих спеціалістів.

Дорослішання – складний, але дуже цікавий період.

Давайте проживемо його із користю і задоволенням разом з нашими учнями!

II Tesol Conference, 1 листопада, ЛьвівДЕТАЛІ