Анастасія Сєрковапрактичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ “Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

Вчитель не має права… Вчитель повинен… Вчитель – взірець для дітей…

Людям, які працюють у системі освіти, дуже добре знайомі речення і вислови, які починаються з цих слів. Учитель повинен та не повинен вже стільки всього, що іноді починає забувати, хто він є насправді. Виникає відчуття, ніби він – це повне продовження своєї професії, своєї “місії” зі всією її багатовіковою мудрістю. Здається, що жодної миті не можна забувати, хто ти є. Ти – вчитель. Цим все сказано. Що тобі іще потрібно про себе знати? Не знаєш, у чому сенс життя? – почитай свою посадову інструкцію…

Але ж професійна ідентичність не може замінити собою всі інші складові особистості людини, яка обрала педагогічну діяльність. Професія – це лише частина життя. І чи потребують сучасні учні, щоб вчитель повністю “приніс себе в жертву” своїй професії?

В гендерній психології існує таке поняття як “скляна стеля”. Це визначення використовується для позначення невидимого і формально ніяк не позначеного бар’єру, який обмежує кар’єрне просування жінок, безвідносно до їх професійних якостей, певним рівнем соціальної ієрархії в організації, області чи державній системі. Пізніше цей термін був поширений і на інші соціальні групи та меншини.

У працівників освіти також існує своя “скляна стеля” ‒ стереотипи, суспільно-моральні норми, які регламентують діяльність вчителя. Бо всі ж навколо знають, що саме і як педагог має робити: як працювати, жити та відпочивати. Самому педагогові залишається лише прислухатись до думок оточуючих і намагатися дотримуватися всіх тих інструкцій, які диктує йому суспільство. Навіть відпочивають вчителі у компанії інших вчителів, замінюючи повноцінний відпочинок різноманітними фестивалями, конференціями, тренінгами, семінарами тощо. Бо хіба ж можна хоч на хвилину забути, що ти – вчитель? Хіба можна хоч на секунду розслабитися?..

Але життя це не тільки школа… Якщо вчитель сам живе лише однією школою, чи зможе він достатньо компетентно говорити з дітьми про життя? Про життя, яке вирує у цю саму мить за межами школи, про життя, з яким діти та підлітки стикаються за її межами, про життя, в яке вони поринуть після випускного? Чи корисно це для самого вчителя? Чи не обмежує його розвиток як особистості? І хіба не це “повне занурення” у професію призводить до нищівного вигорання?

То хто ж встановив цю “скляну стелю” для освітян? Кому вона потрібна і чи потрібна взагалі?  З її цілою низкою правил та догм? Чого саме прагнуть від нас сучасні учні?

Напередодні нашого професійного свята – Дня вчителя, для того, щоб хоч трошки розібратись ‒ який же він, образ педагога у нашому суспільстві, я провела невеличке дослідження серед трьох найзацікавленіших в цьому питанні категорій людей: учнів, їхніх батьків та, безпосередньо, самих педагогів. Що ж з цього вийшло? Давайте подивимося!

 

Який же образ ідеального учителя?

Учні воліють, щоб педагог був сучасним, ввічливим, чесним, вимогливим, але справедливим, добре обізнаним у своєму предметі, міг зацікавити дітей, мав почуття гумору. Наголошують на важливості того, щоб матеріал звучав з вуст викладача, а не був представлений на презентації, за виключенням певних випадків.

Анна, учениця 10 класу “Ідеальний учитель – це дуже комунікабельна та компетентна людина, яка любить дітей та отримує задоволення від своєї роботи, не зважаючи на труднощі”.

Дуже важливою для дітей є підтримка з боку вчителя, разом з тим, і вчитель, і учень мають поважати одне одного.

Тоня, учениця 11 класу “Ідеальний учитель, на мою думку, має бути щирим, турботливим та мати змогу завжди допомогти”.
Юлія, студентка “Той, який зможе знайти спільну мову з дитиною будь-якого віку”.

Нагадаємо, що на запитання “Яким має бути сучасний учитель?” також відповідали учні Школи-Ліцею № 6 м. Тернопіль. Читайте і переглядайте відео у нашій публікації “Великі вчителі вірять у здатність інтелекту і таланту до розвитку”

Батьки учнів акцентують увагу на високому рівні культури, комунікабельності вчителя. Воліють, щоб вчитель був в міру вимогливим та мав можливість зрозуміти стан дитини.

Анна, мати другокласниці “Для мене ідеальний вчитель має бути другом дитині, кому не страшно розповісти та зізнатись у власних помилках”.

Самі педагоги наполягають на важливості загальнолюдських цінностей, готовності до конкуренції, адаптивності до життєвих змін та криз, самовдосконаленні.

Віта, педагог “Ідеальним бути важко, але сучасний вчитель повинен у достатній мірі володіти знаннями про цей новий світ, приймати все нове і мати здатність змінитися”.

 

Що ж може розчарувати людину у вчителеві?

Учні не зможуть пробачити педагогу брехню, безвідповідальність, байдужість, відсутність почуття гумору, зневагу до дітей, упереджене ставлення, виокремлення “улюбленців” та підвищений голос.

Дарина, учениця 11 класу “Як і в будь-якій людині – підлість. Коли він не помічає, що ти стараєшся. Злобу…”.
Анна, учениця 10 класу “Особисто мене може розчарувати у вчителеві, коли він не розуміє, що він викладає, та з незацікавленістю ставиться до свого предмету”.
Данило, учень 11 класу “Розчаровує незнання вчителем свого предмету, коли він починає просто читати реферат або презентацію”.

Батьки виокремили надмірну вимогливість, підвищений голос на дитину та упередженість педагога щодо дитини.

Світлана, мати семикласниці “Коли вчитель націлений, в першу чергу, на здобуття дитиною знань попри можливі проблеми зі здоров’ям або значний психологічний дискомфорт”.

Що ж може розчарувати педагогів у своїх колегах? Це – некомпетентність, непрофесіоналізм, безтактність, невихованість, пліткарство, заздрість по відношенню до інших, нездорова конкуренція, неохайність. Коли людина ходить на роботу тільки для “галочки” і тільки за зарплатою, а не вкладає в свою справу душу.

Ольга, педагог “Постійні докори на життя, країну, управлінців, бо і так вистачає в житті негативу! Ні в якому разі не жалітись на … зарплатню, родину, колег, учнів!”

 

Яким має бути вчитель у соціальних мережах?

Більшість опитаних учнів вважають, що вчитель – це вільна людина і на своїй сторінці у соціальних мережах може додавати у друзі всіх, кого вважає за потрібне, в тому числі і учнів та їхніх батьків. Діти вважають, що це – особисте право педагога: вирішувати, що викладати у стрічку та репостити. Однак наголосили, що вчитель, як і будь-яка людина, не повинен викладати пости провокаційного характеру і занадто відверті фотографії.

Данило, учень 11 класу “Правила поведінки в інтернеті для всіх однакові, вони не мають когось обходити або, навпаки, обмежувати особистість”.
Дарина, учениця 11 класу “Мені здається, що вчитель може підписуватися на сторінки своїх учнів, дивитись їхні дописи, але не докоряти учнів, на кшталт: а я бачив, чим ти займався у вихідні і чому не зробив домашнє завдання…”
Анна, учениця 10 класу “Я вважаю, що вчителі МАЮТЬ СВОЄ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ. Вони такі ж самі люди, як і всі. Вважаю, що пости вони мають писати тією мовою, якою їм зручно… Так,  було би чудово бачити приклад, що вчителі  обирають здоровий та активний спосіб життя. Але, що тільки не трапляється, і вчителям також потрібен релакс 🙂 ”.
Даніїл, учень 11 класу “Може бути самим собою. Додаючи учня у друзі він показує, що приховувати йому нічого”.

Батьки також у більшості вважають, що вчитель – це звичайна людина і в соціальних мережах також. Він сам має вирішувати, кого додавати та що виставляти. Проте, є і моменти, на які варто звернути увагу.

Світлана, мати семикласниці “Зважливим. Якщо в нього в друзях є учні, то він має пам’ятати про це, і не постити інформацію з нецензурними виразами, відкритою агресією, пропагуванням шкідливих звичок, не варто закликати до нетолерантного поводження стосовно будь-яких груп та людей”.
Оксана, мати чотирикласниці “Бажано, щоб додавав у друзі батьків, відповідав на їхні запитання. Можливо, доцільно викладати у стрічку обговорення актуальних питань, що стосуються його предмета, а також пропозиції самовдосконалення, інформацію, що може зацікавити дітей, на яку вони будуть реагувати.”

Педагоги також наголошують, що вчитель – це звичайна людина, але все ж таки, правила етики ніхто не відміняв.

Юлія, педагог “У соціальних мережах, як і в реальному житті, вчитель має залишатися вчителем. До того ж, навіть коли наш робочий день закінчився, ми продовжуємо бути вчителями. За нами спостерігають, оцінюють, стежать, тому ми завжди маємо бути на висоті і поводити себе гідно. Я не бачу абсолютно нічого поганого чи абсурдного у тому, щоб додавати в друзі дітей чи батьків. Це чудова можливість зробити так, щоб несказане стало сказаним. Таким чином можна миттєво зробити оголошення чи термінове повідомлення, порадитися, домовитися про щось або й просто надати психологічну допомогу онлайн. У свою стрічку вчитель має викладати усе, що не суперечить його статусу, моральним нормам, правилам етики і етикету, у межах дозволеного своєю совістю, порядністю, вихованістю.”
Тетяна, педагог “Учитель звичайна людина, та разом з тим, вихована, культурна, тактовна i сторiнки у cоцмережi мають бути відповідні.”
Ольга, педагог “Особиста суб’єктивна думка… в деякі мережі можна додавати учнів, в деякі ‒ ні! Все залежить від того, яка мета профілю. Вважаю, що батьків треба додавати, аби вони були в курсі подій, бо частенько живуть вигадками та плітками про вчителя. Я не викладаю дуже відверті фото (в купальнику та подібні), бо знову ж таки, яка мета? Якщо на меті похизуватись фігуркою чи тілом, то робити треба закриті доступи та редагувати аудиторію”.

 

Яким же має бути особисте життя та відпочинок вчителя?

На це запитання знову ж таки більшість відповіла, що на те воно і особисте – бо не стосується нікого… Учніі студенти, в більшості, зійшлися на думці, що особисте життя вчителя не має стосуватись учнів, у кожного повинен бути свій особистий простір.

Тоня, учениця 11 класу “Відпочинок такий, який йому (вчителю) подобається. Якесь хобі, кардинальні зміни…”
Ілля, студент “Особисте життя має бути у всіх! Головне, щоб воно не приносило шкоду оточуючим”.
Анна, учениця 10 класу “Особисте життя вчителя таке саме, як і в інших людей. Зрозуміло, що не гарно було би показувати свої стосунки усій школі”.
Микита, студент “Відпочинок… Море, у друзів вдома за чашечкою кави… З ким? Рідні, друзі, також педагоги, можливо, навіть учні”.

Батьки також вважають, що це – особистий простір і територія вчителя. Все тут залежить від самої людини, від того, з ким йому самому приємно проводити час.

Анна, мати другокласниці “Вчитель має бути психічно здоровим! Це єдине, що може мене хвилювати з особистого життя вчителя”.
Світлана, мати семикласниці “Якщо воно (особисте життя) не відповідає моральним нормам. Наприклад, зміна партнерів щоночі, я б воліла не знати про це. Загалом, це не моя справа, я би не засуджувала одностатеві зв’язки і все таке інше, якщо він (учитель) не пропагує їх”.

Педагоги також зазначають, що особисте життя має бути особистим ‒ не для широкої аудиторії. Тільки для родини та для дуже близьких.

Ольга, педагог “Відпочивати треба вчитись! Такий висновок зробила я за останні 2 роки. Тому що багато вчителів не вміють відпочивати. Планувати треба згідно вподобань. Мені до вподоби подорожувати з родиною, спостерігати за краєвидами нашої чарівної країни! Це додає мені наснаги!”
Тетяна, педагог “Відпочинок також має бути! Іноді буває, стiльки школи в твоєму житті, що особисте навiть трошки заважає…”

 

Яким має бути зовнішній вигляд вчителя?

Здобувачі освіти та їхні батьки вважають, що вбрання вчителя не має відволікати учнів від навчального процесу (не має бути занадто яскравим і відвертим). У всьому іншому – вважають, це ‒ особиста справа вчителя. Він може вбиратися за власним стилем так, щоб йому було зручно, у те, що йому пасує, враховуючи фінансову спроможність. Освітянину, на думку опитуваних, варто бути стриманим, елегантним, охайним, доглянутим. Одяг має відповідати предмету, який викладає вчитель (до прикладу, учитель фізкультури і вчитель історії 😉 ).

Анна, учениця 11-го класу “На мою думку, у вільний від роботи у школі час, учитель може вдягатися, як йому подобається. Бо, мені здається, що працювати вчителем – не значить бути ним 24/7. Так, у шкільний час вчителі – як авторитет та приклад для дітей. Якщо вони вимагають дрес-коду, то й самі повинні його дотримуватись”.

Самі вчителі акцентують увагу на комфорті та важливості сучасного стилю.

Віта, педагог “Вчитель, я вважаю, повинен мати охайний вигляд, не виглядати вульгарно і, відповідно, не “пахнути” потом…..”
Юлія, педагог “Стиль має відповідати нашому місцю роботи і заходам, які відбуваються у школі. Найзручнішим є стиль Casual ‒ звичайний, повсякденний, також класичний, діловий і змішаний ‒ комфортний і, водночас, з елементами офіційності”.

І найцікавіше…

ЩО є ТАБУ для людини, яка займається педагогічною діяльністю?

Всі учасники освітнього процесу в цьому питанні дійшли спільної думки. Вони вважають, що вчитель не повинен переходити межі дозволеного, що стосується учнів. Ніякої близькості не повинно бути. Тим паче – чогось більшого. Також називали: проституцію, нецензурну лексику, агресію, садизм, вживання та пропаганду наркотиків, приниження дітей, моральне та фізичне насильство щодо учнів.

Данило, студент “Табу – лише обмеження, передбачені законодавством”.

Скільки людей ‒ стільки й думок. Проте, нам є над чим поміркувати. Зрозуміти, які компетентності в собі варто прокачати, а які вже і так досконалі. А також не забувати про те, що:

Єлизавета, учениця 11 класу “Вчитель – це не професія, а людина, у якої є своє життя, яким вона розпоряджається, як вважає за потрібне”.
Анна, учениця 10 класу “Взагалі, це дуже складна тема. І дуже несправедливо, коли працюєш учителем, всі думають, що тепер про особисте життя та про свої інтереси треба забути”.

З професійним святом вас, шановні колеги! Піклуйтеся про себе та будьте щасливими!

 

Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!

Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!

Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!
або практичні рекомендації для згуртування дитячого колективу

Анастасія Сєрковапрактичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ “Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

Ну ось. Це все ж таки трапилося. Вперше або знову. Відтепер ви – класний керівник. Таких нових та незнайомих дітей. Або знайомих, але як вони змінились та подорослішали за літні канікули…

Що може допомогти вам налагодити контакт, встановити довіру з учнями та згуртувати колектив?

Важливо пам’ятати про те, що одним із основних мотивів відвідування школи, як показує практика, для дітей є спілкування. І не можна не враховувати важливість комунікативного процесу в дитячому та молодіжному середовищі. Саме від успішності комунікації залежить: чи буде дитина із задоволенням ходити до школи, чи будуть у колективі проявлятись ознаки булінгу. Якщо ж з таким компонентом освітнього простору як “спілкування” все “ОК”, то тоді можна зосередитись і на “навчанні”. Нічого не буде заважати пізнавальним процесам дітей.

А що ж люблять діти найбільше? Звісно, грати! Тому і доцільно грати. З користю та задоволенням. На класній годині, після уроків, на заміні тощо.

Існує дуже багато вправ, руханок, психологічних ігор на будь-який смак і згідно поставленої мети. Всі вони доступні у мережі Інтернет. Проте, багато чого залежить від того, як дорослий побудує гру та взаємодію із дітьми.

Ось кілька принципів, що стануть вам у пригоді

  • Безпека дітей. Організовуючи гру, ми дбаємо про фізичне та психічне благополуччя дитини. Якщо ви не впевнені у власних силах, можна запросити до гри психолога або соціального педагога, першу вчительку дітей, батьків… Тобто тих людей, взаємодія з якими покращить процес.
    Важливо! Не залучайте до гри людей, яких діти погано знають, які можуть своїм авторитетом “задавити” справжні емоції та щирість. Все у міру.
    Наша мета – щоб діти довіряли нам. Також, якщо ви знаєте, що хтось із дітей постраждав від психологічної травми (розлучення, смерть батьків, воєнні дії, будь-які види насильств тощо), то доцільно уникати тем, предметів, які б могли нагадати про це дитині. Особливо, якщо колектив для вас зовсім незнайомий та ви не знаєте минулого дитини. Якщо така тема актуалізувалась, спокійно реагуєте, за необхідності – залучаєте на допомогу спеціаліста.
  • Разом із дітьми. Саме так, педагог обов’язково бере участь в іграх з дітьми на рівні учасника. Дуже багато дітей, на жаль, вже до середньої ланки втрачають довіру до дорослого. Старші учні не мають її до педагогів майже взагалі… На запитання: до кого ти звернешся по допомогу у скрутній ситуації? ‒ більшість дітей називає друзів та однокласників, батьки з педагогами пасуть задніх. Де вже та довіра загубилась – то інша тема.
    Проте наша мета – побудувати стосунки з дітьми саме на принципах довіри і взаємоповаги.

Моє професійне кредо:
“Ми не маємо права вимагати від дітей того, що не можемо зробити самі”.

Якщо ми проводимо заняття на тему “погані вчинки”, то треба бути готовим до того, що нас запитають: “А чи робили ми в житті погані вчинки?”
Якщо запитуємо дітей про їхні страхи, то повинні мати сміливість зізнатись у власних.
Якщо ж на таке запитання ми відповімо: “Я ‒ вчитель, це тебе не стосується” – то і нам ніхто нічого більше не скаже. От вам і вся довіра.

Важливо! Сумісна ігрова діяльність з учнями дає вчителю дуже  цінний досвід – дізнатися про те, як тебе бачать учні, отримати зворотній зв’язок.

Ну що? Починаємо грати!

Щоб краще познайомитися

Гра “Я знаю, що ти робив/робила влітку”

Мета: познайомитись із дітьми, краще пізнати одне одного.

Варіант 1.

Завдання. Кожен учасник (анонімно!) пише на аркуші паперу, ЩО він робив влітку. Можна кілька пунктів. Інформація має бути невідомою іншим учасникам гри.
Хід гри. Усі аркуші перемішують на столі або у коробці. Потім учасники гри у довільному порядку витягають по одному аркушу, зачитують те, що там написано, і роблять припущення: про кого із присутніх ідеться.
Для того, щоб відгадати про кого з однокласників йде мова учню даються 1‒3 спроби. Якщо всі припущення виявились невдалими – автор сам відкривається групі.

Варіант 2.

Завдання. Учасники на аркушах пишуть свої імена. Аркуші перемішують.
Хід гри. Витягти аркуш, назвати ім’я людини, яке там написане, і висловити 3‒5 припущень щодо того, ЩО ця людина могла точно робити влітку. Людина, ім’я якої випало, підтверджує або спростовує припущення.

Якщо в класі конфлікт чи проблема

Техніка “Коло”

Мета: вирішення конфліктів, знаходження шляхів до порозуміння.

Коло – це зібрання людей, рівних для спілкування щодо складних питань, проблем, в атмосфері взаємоповаги і турботи, згідно із певними правилами.

Залежно від мети, з якою проводимо “Коло”, гра може називатися: “Коло прийняття рішень”, “Коло примирення”, “Коло підтримки”, “Коло формування цінностей” тощо.
Цю техніку часто використовують у практиках медіації, детальніше з правилами та особливостями проведення можна ознайомитися за посиланням https://bit.ly/2PcvyWp

Хід гри. Якщо стисло: учасники, сидячи у колі, передають одне одному предмет (на вибір організатора). Висловлюватись має право лише той, у кого у цю мить у руках предмет. Всі інші мовчки слухають. Ця техніка дуже ефективна тоді, коли в класі з’явилося багато конструктивної чи деструктивної енергії. Неможливо вислухати всіх одразу (претензії чи ідеї).

Результат. Кожен отримав змогу висловитися, всі почули кожного. Напруження знизилося, можна ухвалювати рішення.

Ось мої презентації, які Ви можете використати для роботи, а можете на їх основі розробити свої власні відповідно до мети та поставлених завдань.

Презентація Історія виникнення техніки “Коло” як способу спілкування та прийняття рішень
Автор – Анастасія Сєркова
Переглянути і завантажити можна тут https://bit.ly/2ZmWarl

Орієнтовні запитання для учасників під час роботи за Презентацією: Що поєднує ці картинки? Які види кіл ви побачили? Для чого їх використовують?

Презентація Правила проведення техніки “Коло”
Автор – Анастасія Сєркова
Переглянути і завантажити можна тут https://bit.ly/31YYAKA

Щоб краще зрозуміти одне одного

Гра “Гарячий стілець”

Мета: проаналізувати поведінкові та особисті якості учасників.

Використовують, коли діти більш-менш знають одне одного і рівень довіри в класі сформований.
Якщо хтось із колективу не бажає грати – це його право, він може бути в колі з дітьми як спостерігач.
Ведучий ‒  учитель, він стежить за перебігом гри і також бере в ній участь.

Завдання. Для кожного учасника, який готовий заслухати про себе думку оточуючих, готується іменний аркуш з двома колонками: плюси та мінуси. Аркуші з іменами по колу передаються від учасника до учасника, поки всі бажаючі не заповнять їх. Всі учасники заповнюють ці аркуші анонімно, пишучи по одній якості. Потім загортають край аркуша так, щоб інші учасники не побачили написаного. Заповнені аркуші віддають ведучому.

Хід гри. Учасники по черзі сідають на “гарячий стілець” і відповідають на запитання вчителя, стосовно позитивних і негативних риси, які власне вони бачать у собі.
Після цього ведучий розгортає аркуш і зачитує, що про учасника написали однокласники.

Важливо! Починаємо з “мінусів” для того, щоб закінчити на позитивній ноті – “плюсами”.

Після цього дитина ділиться своїми враженнями: згодна вона з тим, що почула, чи ні.
Дуже часто для невпевнених дітей буває приємною несподіванкою почути про те, скільки гарних рис у неї помічають однолітки. А самовпевнена дитина дізнається, що і їй є що вдосконалити у собі.
Ну і вчитель дізнається про себе багато нового)))

Щоб дізнатися думку оточуючих

Гра “Метафоричний портрет”

Мета: дати змогу учасникам отримати зворотній зв’язок.

Варіант 1.

Хід гри. Один із учасників за бажанням сідає перед класом на стілець. Кожен учасник групи має намалювати метафоричний (образний) портрет сміливця. Намалювати так, як він його бачить. Можливо, в якомусь образі, у вигляді предмета, явища, тварини, символа. Після закінчення діти по черзі демонструють свої роботи учаснику, пояснюючи при цьому, що саме вони намалювали та чому. Учасник мовчки слухає, не коментує (проте має право поставити запитання для уточнення). По закінченню демонстрацій, учасник висловлює своє враження від почутого та побаченого.

Варіант 2.

Інший варіант гри, якщо учасники погано малюють або не можуть зобразити те, що відчувають. Використовують метафоричні асоціативні карти. Картинки з певними невизначеними сюжетами та ілюстраціями. Можна використовувати готові карти, можна роздрукувати картинки з Інтернету.

Хід гри. Обирають учасника-добровольця, над образом якого інші діти будуть міркувати.
Далі вчитель, який виконує роль ведучого, дає інструкцію іншим учасникам знайти  картинку, яка у них асоціюється з людиною, яку обрали. А потім усі по черзі пояснюють: чому саме ця картинка та що це за образ.
Для прикладу: “Я обрав сонце, тому що ти завжди веселий та усміхнений”.
Після того, як всі висловились, учасник ділиться враженнями від почутого. Якщо дозволяє час та є бажання дітей – можна знайти образ для кожної дитини. Спочатку всі висловлюють думку стосовно одного учасника, потім змішують карти та виконують інструкцію стосовно наступного бажаючого.

Щоб дізнатись рівень довіри в групі

Гра “Правда або дія”

Мета: дізнатися краще одне про одного та продіагностувати рівень довіри в колективі.

Вчитель, який виступає в ролі ведучого гри, завчасно підшуковує відповідний музичний супровід і готує список запитань для дітей відповідно до їхнього віку. А саме: щоб запитання були цікавими, передбачали повну розгорнуту відповідь.  
Наприклад:
Твій улюблений фільм? Чому?
Чого ти боїшся?
Про кого першого подумав, коли прокинувся?
Якщо б отримав 1000 гривень, на що б їх витратив?
Чи є такий фільм або книга, який викликає в тебе сльози, який та чому?
Яким, на твою думку, має бути друг?

Хід гри. Учні сідають у коло та під музику передають одне одному предмет. Ведучий раптово натискає на паузу. Той, у кого в цей момент у руках опиняється предмет, має відповісти на запитання, яке зачитує у випадковому порядку ведучий. Якщо учасник не хоче відповідати, то отримує завдання (присісти 20 разів, відтиснутись від підлоги 15 разів, заспівати пісню, прочитати вірш тощо). Далі знову звучить музика, і учасники знову передають предмет одне одному.

Таким чином можна продіагностувати наскільки діти можуть відкрито, при однокласниках, відповісти на поставлені запитання, наскільки вони довіряють одне одному та вчителю, чи розгорнута їхня відповідь, чи розкуті рухи, жести та міміка, чи лунає сміх… Можна побачити: які теми є для дитини табу, чи може кожна конкретна дитина висловити свою думку та відкритись іншим дітям. Далі ця інформація буде корисною для індивідуальної роботи з учнями.

Цікаво, весело та корисно. І таких цікавинок дуже багато. Протягом року можна знаходити змогу час від часу проводити такі ігри зі своїми учнями.

Школа – це той період, коли людина пізнає себе та навколишній світ, вчиться вчитися та спілкуватися, розуміти себе та інших.

Часто від цих життєвих уроків залежить доля людини.

То чому б не прожити цей час разом з учнями, щоб допомогти сформуватися та знайти себе?

Учні як ресурс для вчителя

Учні як ресурс для вчителя

Анастасія Сєркова, практичний психолог, арт-терапевт, тренер-фасилітатор. Працюю у КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Козацький ліцей” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

 

Всі ми є учасниками освітнього процесу. І педагоги. І здобувачі освіти. І їхні батьки. Працюючи в школі, важливо розуміти, що взаємодія з дітьми  – це не “гра в одні ворота”. Якщо ми будемо вважати, що роль педагога тільки надавати, а роль учня – тільки брати, будь то: хоч знання, хоч уміння, хоч навички, то дуже скоро нас спіткають деякі “сюрпризи”.
Що старшими будуть ставати учні, то більше буде таких “сюрпризів”. Як результат – явний чи прихований саботаж дітей і наші власні вигорання і сумніви. Бо якщо замість взаємодії та співпраці ‒ війна на виживання, то це точно школа, а не полігон військових дій?

А тепер трошки про нас. Про вчителів. Про дорослих людей

Пригадайте, чи є у вашому житті такі родичі, чи близькі друзі, чи сусіди, які дуже переймаються щодо вас? Щодо вашого особистого життя, здоров’я, стилю одягу, раціону харчування, взагалі щодо вашого здорового глузду? Дають поради з власного ідеально-неперевершеного досвіду. Так переймаються, що іноді думаєш: було б краще, якби вони взагалі про тебе забули. Які емоції, яка реакція виникає у вас у ці миті? Спробуйте поспостерігати. Зазвичай, це – протест, роздратування, злість. Чому ми відчуваємо такі емоції до людини, яка, здається, хоче нашого вселенського щастя та успіху?

Відповіді очевидні:
√ тому що, як правило, ми цієї поради не просили
√ наша позиція: “Я ‒ доросла людина. Я сама/сам вирішу, що мені робити”
Хіба не так?

Ось тут-то і найцікавіше

Наші учні, особливо по досягненню ними підліткового віку, також вважають себе дорослими людьми. Отакої! У них є власна думка, певні життєві принципи та досвід. Що ж говорити про старших підлітків, юнаків та дівчат, яким по 15‒17 років? Деякі з них вже мають певний сексуальний досвід, навички заробляння грошей, та ще й, на додачу, власні канали на YouTube. А ми взаємодіємо з такими людьми за принципом “ходити до їдальні за ручку парами  та на уроках мовчки слухати”.

Так не тільки в школі. Так і в родині. Проблеми у спілкуванні батьків і дітей починаються тоді, коли дитина росте, а принципи комунікації з дитиною не змінюються: “тому, що я так сказала”, “тому, що не можна”, “ти ще нічого не розумієш”, “роби, як тобі сказали, і не сперечайся”… ну і, звичайно, “старших треба поважати”. Звісно ж треба, ніхто і не проти. Але і дитина також заслуговує на повагу та розуміння.

Як в родині, так і в школі, важливо розуміти, що відбувається з дитиною у різні вікові періоди, бути з нею та реагувати відповідно. Важливо будувати співпрацю з дитиною не з позиції НАД-НЕЮ, а за принципом взаємодії З-НЕЮ.

Там, де на вимогу маленька дитина виконає, підліток поставить логічні запитання: “А чому я маю це робити? Навіщо це мені потрібно?”. Тут вже використовуємо свою педагогічну майстерність та аргументуємо, чому це важливо і які наслідки будуть.

І ще раз про “гру в одні ворота”. Постійно надавати інформацію, вчити, виховувати, супроводжувати, допомагати, піклуватись, перейматись… Погодьтесь, це дуже важко і виснажливо. Іноді не варто намагатись охопити все одразу та боятися впасти з позиції великого сенсея. Ми не можемо знати всього. Це і не потрібно. Не соромно визнати, що чогось ми і не знаємо. Не соромно повчитись дечому і у наших учнів. Світ постійно змінюється і хто про це знає краще, як не вони? Коли ми визнаємо, що чогось не знаємо та прагнемо до цих знань – ми також розвиваємось особисто та професійно. У процесі взаємодії зі своїми вихованцями. Разом з ними. При такій взаємодії перемагають обидві сторони, як вчитель, так і його учні. Ми вчимо дітей, вони вчать нас. Ми вчимось у дітей, вони вчаться у нас.

Чого ж можна навчитись у наших учнів?

Ось декілька моментів, де вони значно ефективніші та успішніші за нас:

Адаптивність.
Наші учні, в більшості, легше ставляться до нових знайомств,  пробують себе в різних ролях, проектах, займаються різними, іноді кардинально різними, видами діяльності. На канікулах знаходять собі підзаробіток, отримують змогу заробити власні кошти і допомогти родині. Коли спілкуєшся з  дітьми, іноді приходять думки, а чи змогли б ми, дорослі, так легко адаптуватись до оточуючого середовища, якби опинились у такій ситуації, в якій знаходяться наші учні? Ще те питаннячко.

Відсутність рамок та меж у реалізації.
Дитина відкрита світу, рамки та обмеження вона отримує від суспільства з віком і досвідом. Також з бонусом із певних соціальних страхів та комплексів. А поки ще таких жахіть не має – молода людина здатна на неабияку креативність, творчість та енергію.

Розуміння сучасних технологій.
Учень «сидить» у телефоні? Не обов’язково він грається. Поцікавтеся у нього щодо різних мобільних додатків. Це ж можливості для творчості: для опанування графічного дизайну, створення коміксів та малюнків, навичок фото- та відео- монтажу, створення електронної музики тощо.

Чому б і собі не повчитись такому? Тим паче, що поряд з нами цілий клас крутих спеціалістів.

Дорослішання – складний, але дуже цікавий період.

Давайте проживемо його із користю і задоволенням разом з нашими учнями!

Міжнародна сертифікація викладачів англійської TESOL вже у Львові!ДЕТАЛІ